ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

Блаженний Сальватор Ліллі


Ісусе я довіряю Тобі!

З’явився на світ в маленькім містечку Каппадочя (Cappadocia), недалеко від міста Аквиля, 19 червня 1853 року. Його батьки – Винченцо й Аннунциата – хрестили свою шосту й останню дитину в самий день його народження й нарекли його Salvatore, що італійською  означає “рятівник”. Так зі свого першого дня дитина була віддана Спасителю світу.
Батьки Сальватора були дуже набожні і намагалися в такому ж дусі виховати свого сина. Дуже швидко вони переконалися, що останній син дуже добре вчиться й тому, не дивлячись на більші витрати, зробили все, щоб їх син міг навчатися. Спочатку Сальватор вчиться в Неттуно в францисканців конвентуальных, пізніше бере лекції в приватного вчителя, який пізніше теж обере життя священика – дон Альфонсо Аддари. Коли йому виповнилося 17 років, в 1870 році, Сальватор попросив про прийняття в ряди синів святого Франциска й вже 14 липня він розпочав рік новициата в монастирі Надзано Романо. 24 липня був одягнений у хабіт й, згідно францисканскої традиції, отримав ім’я: брат Сальватор з Каппадокії – fra Salvatore da Cappadocia.

6 серпня 1871 року, у свято Преображення Господнього, брат склав перші обітниці: убогості, послуху та чистоти. Орден Братів Менших став його родиною на все життя, коротку, але інтенсивну. Брати відразу ж направили його в духовну семінарію у Кастельгандольфо. Але в цьому ж році італійський уряд ліквідує релігійні Ордена й зобов’язує всіх ченців пройти військову службу. Брат Сальватор, дослухаючись до голосу свого серця, просить направити його у Святу Землю. Генерал францисканців, слуга Божий отець Бернардин з Портогруаро, благословляє його на новий шлях.

Треба сказати, що францисканці вже кілька сторіч жили у Святій Землі. Уже в 1217 році святий Франциск, засновник Ордену, заснував Провінцію Святої Землі й послав туди брата Илію. В 1219 році святий з Асізі особисто відвідав святі місця і навіть розмовляв із султаном Малеком ель Камелем. Початок існування Провінції був полегшений присутністю хрестоносців. Але коли в 1292 році хрестоносці покинули ці місця й Латинське Царство припинило своє існування, настали тяжкі часи й для братів. Вони навіть перебралися на Кіпр, але вже в 1309 році султан Бибарс своїм фірманом (офіційний документ султана) віддав під піклування францисканців головні санктуарії Святої Землі: базиліку Воскресіння (більш відому як Гроб Господній), Вечірник і Віфлеєм. В 1336 році, завдяки величезній допомозі князівства Неаполя, брати закріпилися у Святій Землі. В 1342 році Папа Римський Климентій VI канонічно затвердив “Кустодию Святої Землі”, віддавши їй усі святі місця. Брат Сальватор, після одержання благословення на відплиття у Святу Землю, прибув туди разом з іншими трьома братами 3 квітня 1873 року й знову почав вивчення філософії у Віфлеєму. 6 серпня 1874 року Ліллі складає вічні обітниці. Після чого продовжує навчання в Єрусалимі, у монастирі Святого Спасителя – San Salvatore. 19 вересня 1876 року він був рукопокладений у сан субдиякона, а через рік – диякона, і 6 квітня 1878 року він рукопокладений у священики. Наступного дня здійснює свою першу Месу в Базиліці Воскресіння, на вівтарі Голгофи, де помер Христос. У листі, написаному своїй сестрі, новорукопокладений священик висловлює всю свою радість і щастя, “тому що жертвую цю Жертву на тім самім місці, де вона і звершилась”. Після посвяти в сан, Сальватор якийсь час залишається в ієрусалимському монастирі, вивчаючи мови й служачи у святих місцях: Грот Агонії в Гефсиманскому саду, церква Бичування, Базиліка Воскресіння й також у Віфлеємі. 8 серпня 1879 року отець Сальватор призначається на нове місце – місії в Мараш, Мала Вірменія (зараз територія Туреччини), куди він і прибуває через тиждень. Ця місія була однією з найбільш важких і ризикованих у Кустодії Святої Землі і відкрилася зовсім недавно. Потім контрасти між християнськими конфесиями, часті сутички між різними релігійними групами, віддаленість від інших місій і центру не полегшували роботи францисканців.

Трішки з історії францисканців у Вірменії. Статут Братів Менших в 12 главі говорить про те, як брати повинні поводитися між сарацинами. На Сході брати зустрілися не тільки із сарацынами, але й із християнами інших церков і ритов. Папи Римські, використовуючи перебування на Сході братів, довірили їм завдання экуменизма зі східними Церквями. Уже в 1246 році в Вірменії працює брат Домінік з Арагони, посланий Татом Інокентієм IV. В 1292 році була створена Кустодия Киликии, залежна від Кустодії Святої Землі. У ній дуже плідно жили такі брати як Данило з Тауриц, що приклав багато зусиль для єдності Вірменської Церкви з Римом, брат Іоанн – Хетун II, цар Киликії, який розв’язав стати францисканцем і залишити трон. Були відкриті монастирі в Сис, Сивас, Требисонда, Ерцинкан і інших місцях. Але, після завоювання Вірменії мамелюками й пізніше турками, брати повинні були покинути Вірменію. Це спричинило ще один процес – віддалення Вірменської Церкви від Рима. З 1439 року вірменів стали називати в Європі “Грегорианами”. І коли середині дев’ятнадцятого століття францисканці змогли повернутися назад, уже було важко говорити про якийсь зв’язок Грегориан з Римською Церквою. Але всі же, зусилля братів були дуже ценимы серед Вірменів і багато, з різних мотивів, сталі ухвалювати також і римський обряд. В часи Сальватора Ліллі, францисканці працювали в таких містах – Марах, Джениге- Кале, Айн- Таб, Будинок- Кале, Муджук- Дерези.

Місія в Мараш, куди приїхав Сальватор, була відкрита в 1858 році на усильне прохання жителів, які виразили бажання перейти з вірмено-православного обряду в римо-католический. Деякі робили це з менш високих спонукань: францисканці були під протекторатом Франції й віруючі католики були більше захищені з політичної точки зору. Інші шукали в монастирях більш глибокого виховання – релігійного й гуманістичного. Так чи інакше, усе це могли дати цим людям францисканці. Брати, розуміючи всю делікатність ситуації, не поспішали із уведенням римо- католицького Рита, але дуже часто перетворені відсилалися до Вірмено-католицької Церкви, щоб не міняти обряд. При кожній Місії брати будували школи, лікарні. Це були перші школи в цьому регіоні. Вони були безкоштовними й у них вивчали катехизм, мови, географію, арифметику – максимум знань у той час. Брати були горді тим, що ці школи в глухомані Сходу не уступали школам Європи.

Але… Періодичні переслідування проти християн зводили на нуль усі зусилля й праці місіонерів.
Мараш мав 25 тисяч жителів, з них 10800 це християни. Прибутки брати в це містечко в 1858 році, запрошені деякими родинами, що бажали стати римо-католиками. Через місяць пребывния францисканців число звернених досяглося двох тисяч. В 1866 році звернені були довірені духовній опіці Вірмено-католицької Церкви. В 1875 році брати змогли
побудувати монастир під заступництвом святого Антонія з Падуи й школу. Католиків римського обряду було 300, але число подвоїлося в наступні місяці. Братам не дозволили побудувати храму й тому вони повинні були обходитися невеликий монастирської капличкой. Брат Сальватор добре знав вірменську й турецьку мову, тому відразу почав роботу серед людей і в школі. Капличка з кожним днем усе наповнювалася й наповнювалася. Люди часто приходили исповедываться до нього й навіть у будні дні багато ухвалювали Причастя. Він також зумів нав’язати, навіть якщо дуже слабкі, але зв’язки із владою: релігійними й світськими. В 1885 році Лилли зміг після довгих років знову вернутися на Родину. Ризикована поїздка послужила йому гарним уроком: як дизертир міг потрапити у в’язницю, але, завдяки допомозі сина Гарібальді, був помилуваний. За ці місяці перебування на рідній землі навчився деяких професій – кравця, шевця, управи землі, осушення місцевості й наступного її оводнения. Усе це придасться йому в його новій батьківщині, у Вірменії. 22 листопада 1886 року вертається в Єрусалим. До Різдва прибуває в Мараш, щоб продовжувати свою роботу. В 1890 році Сальватор Лилли призначається Наставником монастиря і приходу. Період з 1890 по 1894 рік найбільш інтенсивні й найбільш відомі. У ці роки він зміг використовувати всі ресурси свого серця й розуму в службі людям. В 1890 році починається епідемія холери. Він виявився єдиним місіонером і протягом 40 днів сам надавав допомогу стражденним. Він залишився незараженим, але, як він писав своїй сестрі, з радістю би вмер як “мученик любові” до близького. Цим самим францисканці були в пошані не тільки в християн, але й в очах усіх
мешканців міста й околиць. Тому в 1893 році він зумів побудувати нову більшу каплицу – факт неповсякденний в країні, де було заборонене будівництво нових місць культу. Скоро монастир відкрив дверей аптеки й, скажемо так,”першої допомоги”, а також надаючи місце для проживання. Брат Сальватор поспішав на допомогу всім – католикам, вірменам, православним, мусульманам. Це була теж його ідея економічного відродження християн – часто вони були прийняті за невільників, рабів без постійної роботи. Брат збирає величезні кошти серед благодійників у Європі й здобуває поле – 1255 гектарів! З Італії надсилають насіння й потрібні машини для роботи! Ця ініціатива дала роботу християнам цієї зони й разом з роботою впевненість на майбутнє. В 1894 році брата Сальватора переносять на нове місце – Муджук- Дерези. Уже раніше він побудував тут чоловічу й жіночу школи. Колись це був маленький хутір, завдяки роботі францисканців хутір виріс і коли приїхав Сальватор нараховував 5000 жителів. Крім роботи як духовної особи, він багато часу присвячував ручній роботі. Практично брат Лилли управляв агрокооперативом, якщо можна так сказати. Учить, показує, працює сам, управляє, шукає допомоги в Європі, будує акведукт. Невпинно на службі людям. Але скоро цієї идилии настане кінець. 23 жовтня 1895 року на одній з вулиць Мараша хтось важко ранить одного мусульманина. Відразу провину за цей інцидент звалюють на християн. І коли наступного дня поранений умирає – починається массакра. Сотні жертв збожеволілої юрби. Ризик величезний і настоятель із Джениге- Кале наполягає на тому, щоб Сальватор біг, разом з іншими християнами. Спочатку брат шукає спокійного місця для християн. У відповідь він написав: “Де ягнички, там повинен залишатися й пастир”. В останньому листі брат Сальватор писав: “Сподіваюся, що ви не перебуваєте в таких жахливих агониях, у які перебуваю я. Тут не їмо, не спимо, не живемо… Тут усі ми приречені: нехай смилосердиться Господь над нами й над цим нещасним народом. Вибачайте…”. Сальватор вислав прохання в Мараш, щоб йому допомогли вивести з місії всіх мешканців, але навіть у Мараше було неспокійне. Як виявилося, навіть солдати брали участь у грабежах і вбивствах. Надії не було. В Айн- Таб місія була знищена. Його перебування в містечку могло залучити ненависть. Тому францисканець вирішується бігти в гори. 17 листопада він сідлає коня, бере запаси й збирається їхати. Християни намагаються його удержати, але він переконує їх, що його присутність тільки погіршить їхнє положення. Віруючі зі слізьми на очах просять не залишати їх у цей важкий момент, залишаючи навіть без релігійних розрад. Сальватор вирішується залишитися і розділити долю своєї череди. Останні дні життя Сальватора Ліллі знаємо завдяки свідченню наочних свідків. Про початок хресного шляху батька Сальватора розповідає Дикран Куюндиан – учитель у місіонерській школі, добре знайомий з отцем та з місцевою владою, що й допомогло йому уникнути долі інших християн.

Група турецьких солдатів прибула в Муджук – Дерези ввечері 18 листопада. У відповідь на вітання францисканець одержує удар багнетом. Декількома хвилинами пізніше брат говорить Дикрану: “Офіцер наказав мені стати мусульманином і відректися від Ісуса Христа… Ми повинні наслідувати Господа!” Коли офіцер у другий раз звернувся з такою мовою, брат Сальватор, підносячи руки до неба, сказав: “Крім Ісуса Христа я не вірю ні в кого” і продовжував молитися.

Ранок 22 листопада отець Сальватор зустрів з десятьома іншими християнами: Baldji Oglu Hoannes, Cogia Oglan Oglu Khadjir, Dumbalae Wartiwan, Boghos Oglu Jeremia, Tascedge Krikor, Lewon Oglu Krikor, Vanes Oglu Simon, David Oglu David, Toros Oglu David, Keurhadgi Oglu Zerum. Небагато відомо про них. З документів процеса беатификации відомо тільки про деяких: прості люди, селяни, середнього віку. Їм було наказано марширувати в Мараш. Брат зрозумів, що наближається кінець, тому зібрав їх в каплиці, зміцнював їх і приділив прощення гріхів “у небезпеці смерті”. Їх зв’язали. Сальватор мав при собі тільки бревіарій – книгу для молитви, і свічу. Разом з ними була ув’язнена й 11 – літня Марія Бальджи. Тільки вона зуміє пережити цю драмму й розповість останні хвилини життя мучеників. Усю дорогу, незважаючи на рану, Сальватор не утомлювався підтримувати духом своїх товаришів. Скоро вони прийшли до містечка Хорэк, неподалік від струмка. Начальник солдатів призвав знову відмовитися від Христа й прийняти іслам. Троє людей так і роблять, інші відмовляються. Солдати одержують команду: “Убити!” Першим умирає отець Сальватор. Він усе ще застерігає своїх товаришів, забуваючи про себе: “Сини мої, довіримося Христу”. І вмираючи: “Мій Боже, тобі віддаюсь”. Солдати знову взялися за тих, що залишилися: “Бачите, що трапилося з отцем. Відмовтеся від вашої віри й переходите на нашу, якщо прагнете врятувати своє життя”. Але єдиною відповіддю було: “Прагнемо залишитися вірними Христу: прагнемо вмерти тою же смертю, що й отець”. Один із групи відповів також традиційною фразою того регіону: “Зараз, коли ви вбили нашого отця, я один рік як уже мертвий”. Скоро вони знову були разом… Трапилося це близько 12 години 22 листопада 1895 року. Стріляти солдати не хотіли. Убивали ударами багнетів. Щоб замести сліди цієї кривавої жертви, тіла ще непомерлих людей поливають бензином і підпалюють. Наступного дня один із солдатів, похваляючись перед іншими, розповідав, як було важко вбити брата. Інший говорив: “ця свиня священик вибрав смерть, не захотів відректися від Христа”. Маленька Марія – племінниця Бальджи Оглу Оханнес – бачила мученицьку смерть своїми очами. Вона була призначена офіцером у гарем, але пізніше виявилася в руках одного поліцейського, який привів у свій будинок і змушував прийняти іслам. Дівчинці вдалося втекти й укриться у Вірменів. Коли через 5 місяців приїхала комісія для розгляду в справі цього убивства, вона була викликана й вислухана як свідок. Вона розповіла все те, що трапилося, імена загиблих і саму сцену убивства. Барон де Віаляр і консул Вітто інспектували саме місце страти, де знайшли останки мучеників і навіть частину обгорілого францисканского хабіта з паском. Після декількох тижнів брати знайшли на базарі в Мараш речі, що належали мученикам, які були украдені з місії. У такий спосіб брати придбали чашу, яку використовував отець Сальватор під час Меси, литургійне оздоблення, два бревіарії й інші особисті речі.

3 жовтня 1982 року Папа Римський Іоанн Павло II, на честь ювілейного року 800 – річчя від народження святого Франциска с Асізі, урочисто оголосив блаженних Сальватора Ліллі і його сім товаришів вірменів, мучеників, як взірець християнської відваги й найвищого свідчення віри в Ісуса Христа.

(Матеріал узятий із книги Кристофора Альви, Блаженний Сальватор Лилли. У серце трагедії. Францисканська кров, пролита в
Вірменії, Видавництво Franciscan Printing Press, Єрусалим 2006 (оригінал: Cristoforo Alvi OFM, Beato Salvatore Lilli. Nel cuore della tragedia. Sangue francescano versato
in Armenia, Franciscan Printing Press, Jerusalem 2006)).
Автор книги: багаторічний працівник в архіві Кустодии Святої Землі в Єрусалимі, а також офіційний кантор (ну, співає, важко
це виразити іншим словом) у васильку Воскресіння (Труни Господнього) у Єрусалимі.

Ісусе я довіряю Тобі!

ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)