УСТАВ МЕНШИХ БРАТІВ

затверджений – 1223 –

ВСТУП

        За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного. Цей новий спосіб життя, cкодифікований в дванадцятьох розділах, був представлений Папі Гонорію ІІІ, котрий його затвердив буллою “Solet annuere” 29 листопада 1223 року. Це – остаточний Устав, сьогодні є чинним в Ордені св. Франциска. Хоча і позбавлений багатьох біблійних цитат, дуже дорогих для Франциска, особливо тих, котрі були написані під первісним натхненням, і, позбавлений роздумів і заохочувань, повних переживань і тепла, людського і духовного, Франциск признає цей Устав як свій, як “Устав”, в якому цілковито і повно виражається його харизма і який має змогу передавати життя усім тим, котрі будуть до цього покликані. Абсолютна вбогість, особиста та спільна, що базується на праві “спадщини Царства” на підставі убогості Христа; вірність матері Церкві; братерська любов, що виражається в єдності молитви, апостольській та місіонерській діяльності, в авторитеті як служінні, у радощах перебування разом. Серед творів Франциска, Устав з 1223 року є тим твором, в котрому більш, ніж в інших, очевидна присутність співробітників, але, незважаючи на це, найбільш присутній є власне він, Франциск, з властивим йому способом висловлення, чи то, коли повинен передати з абсолютною рішучістю суттєві розпорядження цього життя: “Суворо наказую…, зобов’язую… під послухом…”, чи то, коли дозволяє, щоб його серце вібрувало від ніжності, яка його наповнює і просить про піклування та братерську “духовну” любов, яка перевищує любов материнську; є тут і Франциск – містичний поет, коли у шостому розділі прославляє убогість і убогого Ісуса Христа, котрий заслужив царську спадщину для тих, хто слідує за Ним в убогості. Затверджений папською буллою, цей Устав Братів Менших стає поряд з попередніми трьома великими монашими Уставами – св. Василія Великого, св. Августина і св. Бенедикта – нормою євангельського життя, уповноваженою Церквою до наслідування для тих, хто шукає досконалості.

ТЕКСТ

[Булла: Єпископ Гонорій, слуга слуг Божих, улюбленим синам, братові Францискові і іншим братам з Ордену Братів Менших привітання і апостольське благословення. Апостольський Престол має звичай приставати до побожних побажань тих, які звертаються до нього, та охоче підтримувати хвалебні прагнення. Тому, улюблені у Господі сини, прихилившись до ваших побожних прохань, Устав вашого Ордену, ухвалений доброї пам’яті папою Інокентієм, нашим попередником, до цієї (булли) залучений, апостольською владою, вам затверджуємо і цим листом беремо під опіку. Є він такий:

РОЗДІЛ І
В ім’я Господа! Розпочинається життя Менших Братів

        Устав і життя Менших Братів полягає в тому, щоб дтримуватись святого Євангелія Господа нашого Ісуса Христа, живучи у послусі, без власності та у чистоті. Брат Франциск обіцяє послух і пошану Папі Гонорію і його правним наступникам та Римській Церкві. А інші брати нехай слухаються брата Франциска та його наступників.

 

РОЗДІЛ II
Про тих, котрі бажають прийняти це життя та спосіб їх прийняття

Якщо хтось захоче прийняти це життя і прийде до наших братів, нехай брати відішлють його до своїх провінціальних міністрів, адже їм і нікому іншому, надається право прийняття братів. Міністри нехай їх ретельно перевірять щодо католицької віри та церковних таїнств. І, якщо вони в це все вірять і хочуть це вірно сповідувати і аж до кінця міцно дотримуватись та, якщо не мають жінок або, якщо мають, то вони вже вступили до монастиря, або якщо отримали згоду єпархіального єпископа, склавши обіт чистоти, і вік жінок такий, що вже не може викликати підозри, нехай скажуть їм слова святого Євангелія (пор. Мт 19,21 і пар.), щоб пішли і продали все своє майно і намагалися роздати вбогим. Якщо не можуть цього зробити, вистачить їхньої доброї волі. І нехай брати і їхні міністри стережуться, аби не втручатися в їхні земні справи, щоб могли вільно розпоряджатися своїми речами так, як надихне їх Господь. Проте, якби питали про пораду, то нехай міністри пошлють їх до богобоязливих осіб, за порадою котрих роздали б свої блага вбогим. Потім нехай дадуть їм одіж іспиту, а саме – дві ряси без каптура, пасок, штани і капарон аж до пояса, хіба що тим же міністрам перед Богом щось інше здаватиметься кращим. Після року іспиту нехай будуть прийняті до послуху, присягаючись завжди дотримуватись цього життя та Уставу. І, ні в якому разі, не можна буде їм виступити з цього Ордену за розпорядженням Папи Римського, бо згідно зі святим Євангелієм ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого (Лк 9,62). А ті, котрі вже обіцяли послух, нехай мають одну рясу з каптуром, а другу – хто захоче – без каптура. І, у разі необхідності, можуть носити взуття. І всі брати нехай носять просте вбрання і можуть латати його мішковиною, або іншою тканиною з благословенням Божим. Напоумляю їх і закликаю, щоб не нехтували і не засуджували людей, якщо побачать їх одягнених в м’які та кольорові вбрання і споживаючих вишукані страви і напої, але нехай кожний радше сам себе судить і собою нехтує.

РОЗДІЛ ІІІ
Про Божественний offitium і піст і як брати мають іти через світ

Клірики нехай відправляють божественну Літургію Годин за порядком святої Римської Церкви, за винятком Псалтиря, і тому можуть мати бревіарії. Брати неклірики нехай відмовляють двадцять чотири Отче наш за Годину Читань, п’ять за Утреню, за першу, третю, шосту, дев’яту – за кожну з цих годин по сім, за Вечірню – дванадцять, за Комплету – сім, і нехай моляться за померлих. І нехай постяться від свята Всіх Святих аж до Різдва Господнього. Щодо сорокаденного посту, що розпочинається від Богоявлення і триває безперервно сорок днів, та який Господь освятив своїм святим постом (пор. Мт 4,2), то ті, котрі його добровільно дотримаються, нехай будуть благословенними від Господа, а ті котрі не бажають, до нього не зобов’язані. Але іншого посту перед Воскресінням Господнім нехай брати дотримуються. В інші часи не зобов’язані поститись, окрім п’ятниці. У разі явної необхідності брати не зобов’язані до тілесного посту. Раджу, напоумляю і закликаю моїх братів у Господі Ісусі Христі, щоб ідучи через світ, не сварились і не сперечались словами (пор. Тит 3,2 і 2Тим 2,14), і не засуджували інших, але нехай будуть тихими, миролюбними і скромними, лагідними і смиренними, розмовляючи шанобливо зі всіма, як належно. І не повинні їздити верхи, якщо до цього не примушує виразна необхідність, або хвороба. У який би дім не увійшли, нехай перше кажуть: Мир цьому дому (пор. Лк 10,5). І згідно зі святим Євангелієм можуть споживати зі всіх страв, котрі їм подадуть (пор. Лк 10,8).

РОЗДІЛ ІV
Про те, щоб брати не приймали майна

Суворо наказую всім братам, щоб у жодному разі не приймали грошей чи майна, ані особисто, ані через посередників. Однак, про потреби хворих і одіж інших братів через духовних приятелів повинні турбуватися лише міністри і кустоші, і то з найбільшим старанням у залежності від місць, пір року і холодних країв, стосовно до потреби, але постійно пам’ятаючи про те, щоб, як вже згадувалось, не приймали грошей чи майна.

РОЗДІЛ V
Про спосіб праці

Ті брати, котрим Господь дав благодать працювати, нехай працюють вірно і благочестиво, так, щоб уникнувши бездіяльності, ворога душі, не гасили духа святої молитви і побожності, якому повинні служити всі земні справи. Як винагороду за працю, для себе і для своїх братів можуть приймати необхідні для тіла речі, за винятком грошей чи майна, і нехай це чинять смиренно, як личить слугам Божим і послідовникам пресвятої убогості.

РОЗДІЛ VІ
Щоб брати нічого собі не набували на власність і про прохання милостині

та про хворих братів

Нехай брати нічого собі не набувають на власність – ані дому, ані місця, ані жодної іншої речі. І, як прочани і чужинці (пор. 1Пт 2,11) у цьому світі, служачи Господу в бідності та смиренні, нехай з довірою просять про милостиню і не повинні цього соромитися, бо Господь заради нас вчинив себе вбогим на цьому світі (пор. 2 Кор 8,9). Це є та велич найвищої убогості, яка вас, найдорожчі мої брати, установила спадкоємцями і царями Небесного Царства, учинила бідними у земні речі і багатими у чесноти (пор. Як 2,5). Вона нехай буде вашою часткою, котра приведе вас до землі живих (пор. Пс 141,6). До неї, улюблені брати, цілковито припавши, заради імені Господа нашого Ісуса Христа нічого іншого навіки не бажайте під небом посідати. І де б не були, або не знаходилися брати, нехай ставляться один до одного, як домашні. І нехай з довірою відкривають один одному свої потреби, бо, як матір годує і любить свого сина (пор. 1Сол 2,7) тілесного, то наскільки палкіше повинен кожен любити і годувати свого брата духовного? І, якщо хтось з них заслабне, інші брати повинні так йому служити, як би хотіли, щоб служили їм (пор. Мт 7,12).

РОЗДІЛ VІІ
Про визначення покути братам, які грішать

Якщо хтось із братів, за підбуренням ворога [душі] смертельно згрішить і, якщо йдеться про такий гріх, відпущення якого за постановою братів вимагає звернення до провінціальних міністрів, вищезгадані брати зобов’язані якнайшвидше, без зволікання, звернутися до них. Самі ж міністри, якщо вони пресвітери, то нехай з милосердям визначать їм покуту; якщо вони не пресвітери, то нехай визначать їм покуту за посередництвом інших священиків Ордену, таким чином, як видаватиметься їм найкращим перед Богом. І нехай остерігаються, щоб не гнівалися і не бентежилися з приводу чийогось гріха, бо гнів і сум’яття і собі, і іншим стають на заваді любові.

РОЗДІЛ VІІІ
Про вибір Генерального міністра цього Братства
та про капітул на П’ятидесятницю

Усі брати завжди повинні мати одного із братів цього Ордену як генерального міністра і слугу усього Братства і зобов’язані непохитно його слухати. У разі його смерті нехай провінціальні міністри і кустоші виберуть наступника на капітулі, на П’ятидесятницю. На цей капітул провінціальні міністри повинні завжди збиратися разом в місці, яке визначає генеральний міністр; і то раз на три роки, або в іншому відступі часу – більшому чи меншому – у залежності, від того як розпорядиться вищезгаданий міністр. І, якби в якомусь часі стало явним для усіх провінціальних міністрів і кустошів, що вищезгаданий міністр не відповідає служінню і загальній користі братів, вищезгадані брати, яким надано право обирання, повинні в ім’я Господнє вибрати собі іншого на кустоша. Після капітулу на П’ятидесятницю окремі провінціальні міністри і кустоші, якщо захочуть і визнають це доцільним, можуть у цьому самому році в своїх кустодіях один раз скликати своїх братів на капітул.

РОЗДІЛ ІХ
Про проповідників

Нехай брати не проповідують в єпархії єпископа, котрий би їм це заборонив. І ніхто з братів нехай ніколи не відважується проповідувати до народу, доки не складе іспит перед генеральним міністром цього Братства і не отримає від нього затвердження, і обов’язок проповідувати. Напоумляю також і закликаю цих братів, щоб у проповідях, які проголошують, слова їхні були випробувані та чисті (пор. Пс 11,7; 17,31) на благо і збудування люду. Нехай проповідують їм про вади і чесноти, про кару і славу у стислості промов, адже Господь вчинив стислим слово на землі (Рим 9,28).

РОЗДІЛ Х
Про настанови і виправлення братів

Браття, які є міністрами і слугами інших братів, нехай відвідують і наставляють своїх братів і нехай покірно та з любов’ю виправляють їх, не наказуючи їм нічого, що було б проти їхнього сумління та нашого Уставу. Підлеглі ж брати нехай пам’ятають, що заради Бога зреклися власної волі. Тому суворо наказую їм, щоб слухалися своїх міністрів у всьому, чого обіцяли Господу додержуватись і що не суперечить сумлінню і нашому Уставу. І де б не були брати, котрі б пізнали і усвідомили, що вони не зможуть духовно дотриматися Уставу, повинні і можуть звернутися до своїх міністрів. Міністри ж нехай приймуть їх з любов’ю і добротою і нехай виявлять до них таку велику зичливість, щоб брати могли із ними говорити і чинити так, як пани зі своїми слугами; так бо повинно бути, щоб міністри були слугами усіх братів. Напоумляю і закликаю у Господі Ісусі Христі, щоб брати цуралися усякої гордині, марнославства, заздрості, користолюбства (пор. Лк 12,15), турботи і піклування цього віку (пор. Мт 13,22), лихослів’я і нарікання, і ті, котрі не вміють читати, нехай не намагаються навчитися; але нехай зважають на те, що понад усе повинні прагнути посісти Духа Господнього і Його святу дію, завжди молитися до Нього чистим серцем і мати покору, терпеливість у гонінні та в хворобі і любити тих, котрі нас переслідують, звинувачують і осуджують, бо говорить Господь: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто вас переслідує і хто зводить наклепи на вас (Мт 5,44). Блаженні переслідувані задля справедливості, бо їхнє Царство Небесне (Мт 5,10). Хто ж витриває аж до кінця, той буде спасенний (Мт 10,22).

РОЗДІЛ ХI
Щоб брати не входили до жіночих монастирів

Суворо наказую усім братам, щоб не мали підозрілих стосунків чи розмов із жінками, і нехай не входять до жіночих монастирів за винятком тих братів, котрим Апостольський Престол уділив спеціального дозволу; нехай не будуть хресними батьками чоловіків чи жінок, щоб з цього приводу не виникло спокуси між братами, або з приводу братів.

РОЗДІЛ ХIІ
Про тих, які ідуть до сарацинів та інших невірних

Ті брати, які за божим натхненням захочуть піти до сарацинів і інших невірних, нехай просять дозволу у своїх провінціальних міністрів. Міністри ж, нехай нікому не дають такого дозволу, за винятком лише тих, котрих визнають відповідними до вислання. Крім того, зобов’язую міністрів під послухом, щоб просили у папи Римського одного з кардиналів святої Римської Церкви, котрий був би керівником, покровителем і наставником цього Братства, щоб ми завжди піддані і підкорені під стопи тієї ж святої Церкви, тверді в католицькій вірі (пор. Кол 1,23), зберігали убогість і покору, і святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, як ми рішуче обіцяли.
[Закінчення Булли: Отже, жодній людині не можна цей документ, нами затверджений, анулювати, або в своїй зухвалій легковажності противитися йому. Коли б хто наважився чинити це, нехай знає, що наведе на себе гнів Всемогутнього Бога і його святих Апостолів Петра і Павла. Дано на Латерані, 29 листопада [1223] на восьмому році нашого понтифікату].

ЗАПОВІТ
СВЯТОГО ФРАНЦИСКА

– 1226 –

ВСТУП

Наприкінці свого життя св. Франциск двічі переглядає фундаментальні засади Уставу: перший раз це сталося у Сієні, де він перебував у квітні – травні 1226 року. Переживши жахливу ніч через кризу, яку досвідчував, і під час котрої, не залишали його думки про неминучий кінець земного життя, Франциск написав Сієненський Заповіт, або, як його ще називають – Малий Заповіт. Лише три слова, згідно з його висловлюванням, котрі він залишає на пам’ятку і благословення: взаємна любов, так, як він їх любив; вірність Церкві; дотримання і вірність убогості. Це є унікальний синтез, котрий в чудовий спосіб виявляє євангельські підстави цілого життя Франциска та його Ордену. Однак Франциск одужав. Тоді брат Ілля, прихиляючись до його бажання, приводить його до Ассізі. В часі останніх тижнів свого життя, але не відомо в якому місці та за яких обставин – чи то в Баньарах, де перебував влітку, чи то у єпископа, чи то в Порціунколі, Франциск диктує Великий Заповіт, котрий його секретар пише латинською, але в такий спосіб, щопередає його живу манеру висловлювання. І це, без сумніву, є найбільш автентичний та особистий документ Франциска, в повному сенсі: його життя, котре перечитується на підставі тих багатих ласк, що виражаються словом “дав”: “Господь дав мені”, повторюване на кожнім етапі благодаті; його людськості, котра спонтанно переходить від найсолодших спогадів до страждального крику пророка, який, здавалося б, жадає піднятись зі свого ложа, щоб захистити востаннє той “дар”, котрим було його життя, та Орден, що Бог спорудив навколо нього. Історія минулого і життя, котре прискорює конкретне майбутнє. Але, як наставляє Франциск, нехай брати не гадають, що це є другий Устав; це лише батьківське і братерське напоумлення, в котрому він, в заповіті, залишає свою єдину власність – Устав, отриманий від Господа, так, як він був для нього і буде для всіх, котрі будуть йому слухняні, джерелом радощів і благословення. Наприкінці його голос заспокоюється і віднаходить солодкість більш лагідну, ніж на початку, і після того, як прикликав благословення небесне, Отця і Сина і Святого Духа, відважується також і він, “найменший брат Франциск, ваш слуга”, благословити і підтвердити, “наскільки може, внутрішньо і зовнішньо це найсвятіше благословення” для всіх цих своїх “благословенних братів”.

ТЕКСТ

Господь так дав мені, братові Францискові, розпочати чинити покуту: коли я був у гріхах, мені здавалося річчю дуже гіркою бачити прокажених. І Господь сам привів мене між них, і я чинив їм милосердя. І коли я відходив від них, те, що здавалося мені гірким, перетворилося для мене в солодкість душі і тіла; опісля я трохи почекав і залишив світ. І Господь дав мені таку віру в церквах, що так просто я молився і казав: Поклоняємось Тобі, Господи Ісусе Христе, [тут] і в усіх церквах Твоїх, які існують в усьому світі, і благословляємо Тебе, бо через Твій святий хрест Ти відкупив світ. Пізніше Господь дав мені і дає таку велику віру у священиків, які живуть згідно з засадами святої Римської Церкви задля їхнього сану, що навіть якби мене переслідували, я хочу до них вдаватися. І якби я мав таку велику мудрість, яку мав Соломон, і зустрів би бідних священиків цього світу в парафіях, в котрих вони перебувають, не хочу проповідувати всупереч їхньої волі. І їх, і усіх інших, хочу боятися, любити і шанувати як моїх панів. І не хочу помічати в них гріха, бо розпізнаю в них Сина Божого, і вони – пани мої. І це роблю тому, бо нічого не бачу тілесним зором в цьому світі з самого Всевишнього Сина Божого, як тільки його пресвяте Тіло і пресвяту Кров, котру вони отримують і тільки вони уділяють іншим. І бажаю, щоб ці пресвяті тайни понад усе поважалися, вшановувалися та зберігалися в достойних місцях. І де б я тільки не знайшов в неприпустимому місці писані найсвятіші імена і слова Його, бажаю їх збирати і прошу, щоб їх збирали і клали у відповідному місці. І всіх теологів, і тих, котрі подають нам найсвятіші Божі слова, ми повинні поважати і шанувати, як тих, котрі нам подають Духа і життя (пор. Йн 6,63-64). І потім, коли Господь дав мені братів, ніхто мені не показував, що я повинен робити, але сам Всевишній об’явив мені, що я повинен жити згідно зі способом святого Євангелія. І я казав записати це коротко і просто, і Папа Римський мені затвердив. І ті, котрі приходили, щоб прийняти цей спосіб життя, роздавали вбогим все, що могли мати (пор. Тов 1,3), і задовільнялися однією тільки рясою, полатаною зісподу і зверху, паском і штанами. І ми не хотіли мати більше. Божественну Літургію Годин ми, клірики, відправляли так, як інші духовні, неклірики відмовляли Отче наш; і досить охоче ми перебували в церквах. І ми були невченими і підданими усім. І я працював моїми руками, і хочу працювати; і сильно хочу, щоб усі інші брати працювали, бо цього вимагає чесність. Ті, що не вміють працювати, нехай навчаться, не задля хтивості отримати оплату за працю, але задля прикладу та щоб уникнути бездіяльності. А коли нам не буде дано винагородження за працю, вдаваймося до столу Господнього, просячи милостиню від дверей до дверей. Господь об’явив мені таке привітання, щоб ми казали: Нехай Господь дасть тобі мир. Нехай брати остерігаються, щоб взагалі не приймати церков, вбогих помешкань і всього, що для них будується, коли б це не співпадало зі святою вбогістю, котру ми обіцяли в Уставі, завжди гостюючи там як чужинці та прочани (1 Пт 2, 11). Суворо наказую під послухом усім братам, де б вони не знаходились, щоб не наважувалися ані особисто, ані через посередників просити будь-якого [рекомендованого] листа у Римській Курії, ані для церкви, ані для іншого місця, ані для проповідування, ані з приводу тілесного переслідування; але, якби десь їх не прийняли, нехай втікають до іншого краю чинити покуту з благословенням Божим. І я дуже жадаю бути слухняним генеральному міністру цього Братства і тому гвардіанові, котрого йому буде до вподоби визначити для мене. І так хочу бути схопленим його руками, щоб я не міг іти або робити щось всупереч послухові і його волі, тому що він є моїм паном. І хоча я є простий і немічний, проте хочу завжди мати клірика, котрий відправляв би для мене Літургію Годин, як наказано в Уставі. І всі інші брати повинні так само слухатися своїх гвардіанів і відправляти Літургію Годин згідноз Уставом. А якщо б знайшлися брати, котрі не відправляють Літургію Годин згідно з Уставом і хотіли б його звершувати інакше, або не були б католиками, то всі брати, де б вони не були, у разі зустрічі з таким під послухом повинні представити його найближчому кустошу того місця, в якому його зустріли. А кустош строго зобов’язаний під послухом пильно його стерегти вдень і вночі як в’язня, так, щоб не міг вирватися з рук його, доки особисто його не віддасть в руки свого міністра. А міністр строго зобов’язаний під послухом відіслати його через таких братів, котрі і вдень і вночі стерегли б його як в’язня, поки не представлять його пану Остіі [кардиналу Гуґоліну], котрий є керівником, покровителем і наставником всього Братства. І нехай брати не говорять: “Це є інший Устав”; бо це є нагадуванням, настановою, заохоченням і моїм заповітом, котрий я, найменший брат Франциск, залишаю вам, братам мого благословення, задля того, щоб ви краще у католицькому дусі дотримувались Уставу, на котрий присягали Господу. А генеральному міністру і всім іншим міністрам і кустодам, під послухом забороняю до цих слів щось додавати або віднімати. І нехай завжди мають при собі цей текст поряд з Уставом. І на всіх капітулах, котрі роблять, коли читають Устав, нехай читають і ці слова. І всім моїм братам клірикам і не клірикам, суворо наказую під послухом, щоб не впроваджували пояснень, ані до Уставу, ані до цих слів, кажучи: “Так це треба розуміти”. Але як дав мені Господь просто і ясно говорити і писати Устав і ці слова, так просто і без пояснень розумійте їх і зі святими вчинками дотримуйтесь аж до кінця. І кожний, хто цього дотримається, нехай в небі сповниться благословенням Всевишнього Отця, і на землі сповниться благословенням улюбленого Його Сина з Пресвятим Духом Утішителем і з усіма небесними силами та всіма святими. І я, найменший брат Франциск, ваш слуга, наскільки можу, підтверджую вам внутрішньо і зовнішньо це найсвятіше благословення.

Переклад з латинської – бр. Геркулян Мальчук, ofm

 

ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)