ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2009 року


На початку Великого Посту, що є шляхом інтенсивнішого духовного приготування, Літургія пропонує нам три покутничі практики, які дуже близькі біблійній та християнській традиціям – молитву, піст та милостиню, щоб приготувати нас до кращого святкування Пасхи і, таким чином, досвідчити могутність Бога, Який, як почуємо під час Пасхального чування, «перемагає зло, змиває провини, повертає невинність грішникам, радість пригніченим, розвіває ненависть, покоряє могутніх, поширює згоду та мир». Цього року у моєму традиційному великопісному посланні прагну особливо призадуматись над цінністю і значенням посту. Великий Піст, зрештою, пригадує нам про сорок днів посту, які пережив Господь у пустині перед тим, як приступити до Своєї прилюдної місії. У Євангелії читаємо: «Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок днів і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт 4,1-2). Як Мойсей, перед тим, як отримати Скрижалі Закону (пор. Єз 34,28), як Ілля, перед тим, як зустріти Господа на горі Хорив (пор. 1 Цар 19,8), також Ісус, молячись та постивши, приготовлявся до Своєї місії, початком якої була важка сутичка зі спокусником.

Можемо запитати себе, яку цінність і який сенс має для нас, християн, позбавляти себе чогось, що саме в собі є добрим і корисним для нашого існування. Священні Писання і вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою для того, щоб уникати гріха і всього того, що веде до нього. Саме тому в історії спасіння багато разів повторюється запрошення постити. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматись від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт 2,16-17). Пояснюючи Божий наказ, святий Василій зауважує, що «піст був наказаний в Раю» і «перша така заповідь була дана Адамові». Тому він робить висновок: «“Не їстимеш” є, отже, законом посту і поміркованості» (пор. Проповідь про піст, PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст нам даний, як засіб наново нав’язати дружні стосунки з Господом. Так вчинив Ездра перед поверненням з вигнання у Обіцяну Землю, запрошуючи зібраний народ постити, «щоб упокоритись перед Богом нашим» (8,21). Всемогутній вислухав їхню молитву і запевнив Свою прихильність та захист. Те ж вчинили мешканці Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони до покаяння, як свідчення своєї щирості, проголосили піст, кажучи: «Хто знає, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3,9). Також і тоді Бог, побачивши їхні діла, помилував їх.

У Новому Завіті Ісус проливає світло на глибоке значення посту, тавруючи поведінку фарисеїв, які скрупульозно дотримувалися приписів закону, але їхнє серце було далеким від Бога. Справжній піст, повторює і в іншому місці Божественний Учитель, означає, радше, сповняти волю Отця, що на небі, Який «бачить таємне, і віддасть тобі» (Мт 6,18). Він сам дає приклад цього, відповідаючи сатані, після закінчення 40-ка днів, проведених у пустелі, що «не єдиним хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4,4). Правдивий піст, отже, має на меті споживати «справжню їжу», якою є виконування волі Отця (пор Ів 4,34). Тож якщо Адам не послухав Господнього наказу «не їсти плоду з дерева пізнання добра і зла», через піст віруючий прагне покірно підпорядкуватися Богові, довіряючи Його доброті та милосердю.

У першій християнській спільноті практика посту була дуже поширеною (пор. Ді 13,3; 14,22; 27,21; 2 Кор 6,5). Також Отці Церкви говорять про силу посту, здатну загнуздати гріх, погасити похоті «старого Адама» і відкрити в серці віруючого дорогу до Бога. Крім того, піст є регулярною практикою, застосованою та рекомендованою святими кожної епохи. Пише святий Петро Хризолог: «Піст є душею молитви, а милосердя – життям посту, тому той, хто молиться, нехай постить. Хто постить, нехай буде милосердним. Хто прагне бути вислуханим у проханнях, нехай вислуховує того, хто до нього звертається з проханням. Хто хоче знайти Боже серце відкритим до себе, нехай не закриває свого перед тим, хто його благає» ( Проповідь 43 , PL 52, 320. 332).

У наші дні практика посту, здається, трохи втратила своє духовне значення, набувши, в позначеній пошуком матеріального добробуту культурі, радше вартість терапевтичного засобу для дбання про своє тіло. Без сумніву, постити приносить корить для доброго самопочуття, але для віруючих він, насамперед, є «терапією», призначеною на лікування того всього, що перешкоджає їм узгодити своє життя з Божою волею. В Апостольській конституції P?nitemini з 1966 року Слуга Божий Павло VI звертав увагу на необхідність помістити піст в контекст покликання кожного християнина «жити уже не для себе, але для Того, Який його полюбив і віддав Себе самого за нього, і … також жити для ближніх» (пор. Розділ І). Великий Піст може бути слушною нагодою, щоб пригадати норми, вміщені в згаданій Апостольській конституції, належно оцінивши автентичне та незмінне значення цієї давньої покутної практики, яка може допомогти нам вмертвляти наш егоїзм та відкрити серце на любов Бога і ближнього – першу і найбільшу заповідь нового Закону та підсумок всього Євангелія (пор. Мт 22,34-40).

Крім того, вірне дотримання посту причиняється до надання єдності людській особі, її тілу і душі, допомагаючи їй уникати гріха і зростати у близькості з Господом. Святий Августин, який добре знав свої негативні схильності і називав їх «заплутаним і покрученим вузлом» (Сповідь, ІІ, 10.18), у своєму трактаті «Користь посту» писав: «Так, накладаю на себе певне покарання, але тому щоб Він мені пробачив; сам себе караю, тому що Він мені допоміг, щоб знайти уподобання перед Його очима, щоб зазнати радості Його ніжності» (Проповідь 400, PL 40, 708). Відмовити собі у матеріальному харчі, що живить тіло, полегшує внутрішню готовність слухати Христа і живитися Його спасенним словом. Через піст та молитву дозволяємо Йому прийти і наситити наш найбільший голод, який відчуваємо у своїй душі: голод і прагнення Бога.

Одночасно, піст допомагає нам усвідомити ситуації, в яких живуть наші численні ближні. У своєму Першому Посланні святий апостол Іван попереджає: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?» (3,17). Добровільний піст допомагає нам наслідувати Доброго Самарянина, який нахиляється і спішить на допомогу страждаючому ближньому (пор. Енцикліка Deus caritas est, 15). Добровільно приймаючи рішення позбавити себе чогось, щоб допомогти іншим, конкретно виявляємо, що ближній, який переживає труднощі, не є для нас чужим. Власне, щоб зберегти живим це настанову відкритості та уважності щодо ближніх, заохочую парафії та інші громади під час Чотиридесятниці посилити практику приватного та спільнотного посту, крім того, плекаючи слухання Божого Слова, молитву та милостиню. Саме таким був від початку стиль життя християнської громади, в якій проводилися спеціальні збірки (пор. 2 Кор 8-9; Рм 15, 25-27), а вірних запрошувалось віддавати убогим те, що завдяки постові вдалося відкласти (пор. Апостольська дидаскалія, V, 20,18). Також сьогодні потрібно наново відкривати цю практику та до неї заохочувати, передовсім, у літургічному періоді Великого Посту.

З усього, що я сказав, з великою ясністю випливає, що піст є важливою аскетичною практикою, духовною зброєю, в боротьбі проти всякого невпорядкованого прив’язання до нас самих. Добровільне позбавлення себе приємності їжі та інших матеріальних благ допомагає Христовому учневі панувати над іншими прагненнями єства, послабленого первородним гріхом, негативні наслідки якого відбиваються на всій людській особистості. Слушно закликає давній літургічний великопісний гімн: «Utamur ergo parcius, / verbis, cibis et potibus, / somno, iocis et arctius / perstemus in custodia – Поміркованіше використовуймо слова, їжу, напої, сон та розваги, і чуваймо з більшою зосередженістю».

Дорогі брати й сестри, як добре бачимо, остаточною метою посту є допомогти кожному з нас, як писав Слуга Божий Іван Павло ІІ, зробити з себе цілковитий дар Богові (пор. Енцикліка Veritatis splendor , 21). Нехай же Великий Піст буде належно оцінений в кожній сім’ї та в кожній християнській громаді, щоб віддалити від себе все те, що розпорошує дух і посилити все те, що живить душу, відкриваючи її на любов Бога і ближнього. Особливо маю на увазі більші зусилля в молитві, в молитовному читанні Святого Письма (lectio divina), в прийнятті Святого Таїнства Покаяння і в активній участі у Пресвятій Євхаристії, передовсім – у недільній Службі Божій. З таким внутрішнім настановленням увійдімо у покаянний клімат Великого Посту. Нехай нас супроводжує Пречиста Діва Марія, Causa nostrae laetitiae (Причина нашої радості), нехай підтримує нас у зусиллі визволити своє серце від рабства гріха і дедалі більше вчиняти його «живим Божим кивотом». Із цими побажаннями, запевнюючи мою молитву за те, щоб кожен віруючий і кожна церковна громада з користю пройшли великопосним шляхом, від щирого серця уділяю всім Апостольське благословення.

Дано у Ватикані, 11 грудня 2008 р.
Бенедикт XVI, Папа

Radio Vaticana


ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)