ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2013


Віра в любов пробуджує любов: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4,16)

Дорогі брати і сестри,

Відзначення Великого Посту в контексті Року Віри надає нам цінну нагоду роздумати над відношенням між вірою і любов’ю: між вірою в Бога – Бога Ісуса Христа – і любов’ю, яка є плодом Святого Духа і яка веде нас шляхом посвячення себе Богові та іншим людям.

1. Віра як відповідь на любов Бога
В моїй першій енцикліці я запропонував кілька думок стосовно близького відношення між богословськими чеснотами – вірою і любов’ю. Виходячи від фундаментального твердження Св. Івана «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4,16), я зазначив, що «буття християнином не є результатом етичного вибору чи якоїсь піднесеної ідеї, але зустрічі з подією, з особою, яка надає життю новий горизонт і вирішальний напрямок… Оскільки Бог на початку полюбив нас (пор. 1 Ів. 4, 10), любов вже не є лише «заповіддю»; вона є відповіддю на дар любові, з якою Бог приходить до нас» (Deus caritas est, 1). Віра є цією особистою прихильністю – яка включає всі наші здібності – до об’явлення безумовної і «палкої» Божої любові до нас, в повноті об’явленої в Ісусі Христі. Зустріч з Богом, Котрий є Любов’ю, включає не лише серце, але й розум: «Пізнання живого Бога є шляхом до любові, і «так», сказане нашою волею Його волі, поєднує волю, розум і почуття в акт всеохоплюючої любові. Однак, це постійний процес: любов ніколи не закінчується, ані не стає абсолютно досконалою» (там же, 17). Тому усі християни, а особливо «особи, що провадять харитативну діяльність», потребують віри, такої «зустрічі з Богом у Христі, яка будила б у них милосердя і відкривала їхні серця до іншої людини так, щоб любов до ближнього не була у них, так би мовити, накладеною зовні заповіддю, а наслідком їхньої віри, що реалізується через любов» (там же, 31 А). Християни – це особи, яких здолала Христова любов, і відповідно, під впливом цієї любові – «Caritas Christi urget nos» (2 Кор. 5,14) – вони є в глибокий і конкретний спосіб відкритими на любов до ближнього (пор. Deus caritas est, 33). Таке ставлення виникає перш за все від усвідомлення того, що Господь нас любить, що нам прощає і навіть служить Господь, Котрий схиляється для того, щоб обмити ноги апостолам і пропонує себе самого на Хресті, щоб притягнути людство до Божої любові.

«Віра показує нам Бога, який віддав за нас свого Сина і дарує нам тверде переконання, що це правда: Бог є любов!… Віра, яка є ознакою любові Бога, що виявилася в пробитому серці Ісуса на хресті, зі свого боку породжує любов. Вона є світлом – по суті, єдиним, – що знову і знову розвіює темряву світу і дає нам відвагу жити й діяти» (пор. там же, 39). Усе це допомагає нам зрозуміти, що основною відмінною ознакою християн є саме «любов, оперта на вірі і нею сформована» (пор. там же, 7).

2. Любов як життя у вірі
Усе християнське життя є відповіддю на Божу любов. Першою відповіддю є власне віра як прийняття, сповнене подиву і вдячності, нечуваної божественної ініціативи, що передує нам і кличе нас. І «так» віри є початком сяючої історії дружби з Господом, який наповнює і дає повноти значення усьому нашому життю. Але для Бога недостатньо, щоб ми просто прийняли Його безумовну любов. Він не лише любить нас, але хоче наблизити нас до себе, перемінити нас таким глибоким чином, щоб ми могли сказати разом із Св. Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20).

Коли ми залишаємо місце для Божої любові, тоді стаємо подібними до Нього, беручи участь у Його любові. Якщо ми відкриваємо себе на Його любов, ми дозволяємо Йому жити у нас і вести нас до любові з Ним, у Ньому і як Він; лише тоді наша віра стає істинно такою, «яка діє через любов» (Гал. 5,6); лише тоді Він перебуває у нас (пор. 1 Ів. 4,12).

Віра є пізнанням істини і дотриманням її (пор. 1 Тим. 2,4); любов означає «ходити» в істині (пор. Еф. 4,15). Через віру ми входимо в дружні стосунки з Господом, любов’ю ця дружба живе і плекається (пор. Ів. 15,14). Віра схиляє нас прийняти наказ нашого Господа і Вчителя; любов дає нам радість втілити його на практиці (пор. Ів. 13,13-17). У вірі ми народжуємося як діти Божі (пор. Ів. 1,12); любов допомагає нам конкретно тривати у нашому божественному синівстві, даючи плоди Святого Духа (пор. Гал. 5,22). Віра дає нам можливість розпізнати дари, які нам довірив добрий і щедрий Бог; любов робить їх плідними (пор. Мт. 25,14-30).

3. Нерозривний зв’язок між вірою і любов’ю
У світлі вищесказаного стає зрозуміло, що ми не можемо відокремлювати, чи протиставляти, віру і любов. Ці дві богословські чесноти тісно пов’язані між собою, і помилкою було б шукати між ними контраст чи «діалектику». З однієї сторони, обмеженням було б ставити сильний наголос на пріоритеті та вирішальній ролі віри і недооцінювати та майже відкидати конкретні діла любові, применшуючи їх до невизначеного гуманізму. З іншої сторони, обмеженням було б також перебільшувати першість любові і діяльність, яка з неї виходить, наче діла могли б зайняти місце віри. Для здорового духовного життя необхідно уникати як фідеїзму, так і морального активізму.

Християнське життя є постійним сходженням на гору для зустрічі з Богом, а потім поверненням донизу, несучи любов і силу, отриману від Нього, щоб служити нашим братам і сестрам Божою любов’ю. У Святому Письмі бачимо як запал апостолів проголошувати Євангеліє і пробуджувати віру людей є тісно пов’язаний з їх харитативною турботою бути слугами вбогих (пор. Ді. 6,1-4). У Церкві, споглядання і дія, символом яких, певною мірою, є євангельські постаті Марії й Марти, повинні співіснувати та взаємно доповнюватись (пор. Лк. 10,38-42). Стосунки з Богом завжди мають бути на першому місці, а справжній взаємоподіл в дусі Євангелія повинен бути вкорінений у вірі (пор. Катехеза під час загальної аудієнції 25 квітня 2012 р.). Інколи виникає тенденція применшити термін «любов до ближнього» до солідарності чи просто гуманітарної допомоги. Однак важливо пам’ятати, що найбільшим ділом любові є євангелізація, яка є «служінням слова». Немає більш доброчинної – і тому більш благодійної – діяльності по відношенню до ближнього, ніж ламати хліб слова Божого, ділитися з ним Радісною Звісткою Євангелія, ввести його у стосунки з Богом: євангелізація є найбільшим і найповнішим сприянням людській особі. Як написав Слуга Божий Папа Павло VI у енцикліці «Populorum Progressio», проголошення Христа є першим і головним чинником розвитку (пор. п.16). Це споконвічна істина любові Бога до нас, якою живуть і яку проголошують, яка відкриває наше життя на прийняття цієї любові і робить можливим інтегральний розвиток людства і кожної особи зокрема (пор. енц. Caritas in veritate, 8).

По суті, усе бере свій початок з Любові і до Любові прагне. Безумовну Божу любов ми пізнаємо через звіщення Євангелія. Якщо ми приймаємо її з вірою, то отримуємо перший і незамінний контакт із Божественним, що  може «закохати нас у Любов», щоб ми потім в цій Любові перебували, росли в ній і з радістю передавали її іншим.
Стосовно відношення між вірою і ділами любові, є уривок в посланні до ефесян, який подає, мабуть, найкраще пояснення зв’язку між ними: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий.  Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили» (Еф. 2,8-10). З цього можемо бачити, що уся ініціатива спасіння походить від Бога, від Його благодаті, від Його прощення, отриманого у вірі; однак ця ініціатива, зовсім не обмежуючи нашу свободу і нашу відповідальність, є власне тим, що робить їх автентичними і скеровує їх до діл любові. Вони не є результатом людських зусиль, якими можна гордитись, але народжуються з віри і витікають з благодаті, яку Бог дає нам надміру. Віра без діл є схожою до дерева без плоду: обидві чесноти виникають одна з одної. Великий Піст запрошує нас, шляхом традиційних практик християнського життя, плекати нашу віру уважним і тривалим слуханням слова Божого та прийняттям таїнств, а водночас зростати в любові, в любові до Бога і ближнього, в тому числі через конкретні практики посту, покути і милостиню.

4. Пріоритет віри, першість любові
Як і кожен Божий дар, віра і любов походять від дії одного і того ж Святого Духа (пор. 1 Кор. 13), того Духа, котрий взиває в нас: «Авва, Отче!» (Гал. 4,6), і під впливом якого ми говоримо : «Ісус є Господь!» (1 Кор. 12,3) та «Мараната!» (1Кор. 16,22; Од. 22,20).

Віра, як дар і відповідь, дозволяє нам пізнавати істину Христа як утіловленої і розіп’ятої Любові, як повну і досконалу покору волі Отця і безмежної божественної благодаті по відношенню до ближнього; в серцях і розумах віра насаджує тверде переконання, що лише ця Любов може здолати зло і смерть. Віра закликає нас дивитись у майбутнє із чеснотою надії, із впевненим очікуванням, що перемога Христової любові осягне свою повноту. Зі своєї сторони, любов до ближнього впроваджує нас в любов Бога, об’явлену в Христі, і в особистий та екзистенціальний спосіб приєднує нас до цілковитої і безумовної самовіддачі Ісуса Отцеві і братам та сестрам. Сповнюючи наші серця своєю любов’ю, Святий Дух робить нас учасниками Ісусового синівського віддання Богові і братерського віддання кожній особі (пор. Рим. 5,5).

Відношення між цими двома чеснотами нагадує відношення між двома основними таїнствами Церкви: Хрещенням і Євхаристією. Хрещення («sacramentum fidei») передує Євхаристії («sacramentum caritatis»), але скеровується до неї, котра є повнотою християнської подорожі. Аналогічно, віра передує любові, але віра є автентичною лише тоді, коли любов її увінчує. Усе починається від покірного прийняття віри («пізнати те, що Бог тебе любить»), але має дійти до точки призначення істини любові («знати як любити Бога і ближнього»), яка залишається назавжди, як сповнення усіх чеснот (пор. 1 Кор. 13,13).

Дорогі брати і сестри, в цей період Великого Посту, коли ми готуємося до відзначення подій Хреста і Воскресіння – в яких любов Божа відкупила світ і пролила світло на його історію – висловлюю своє побажання, щоб усі ви змогли провести цей час, відроджуючи свою віру в Ісуса Христа, щоб разом з Ним увійти в коло любові до Отця і до кожного брата і сестри, яких ми зустрічаємо в нашому житті. В цьому наміренні я підношу свої молитви до Бога і прошу про Господнє благословення для кожного з вас і для кожної спільноти!

 

Ватикан, 15 жовтня 2012 року

Переклад  «Католицького Оглядача»


ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)