ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

Цінуйте час


Так сталося, що небо нас кожен день не цікавить. В нашому розумінні це щось безмежне з зірками, сонцем, місяцем, хмарами, де гуляє вітер. По закінченні земного життя маємо там бути. Але до кінця не розуміємо як це може статися. Бог має нас забрати до себе на небо. Куди? Чи там є якась країна, про яку невідомо? Як ми там будемо ходити? І взагалі, це для нашого розуміння недосяжно.

Зрозуміти вічність, значення людини на землі, можна через молитву – щиру, щоб пронизувала серце і розум. Є молитви різні: основна “Отче наш….”, яку нас навчив Ісус Христос, особисті – великі, малі, але всі вони повинні проходити через серце, бути вистраждані, щоб нас вислухав Господь. Все залежить від нас самих. Наскільки ми можемо прощати один одному, любити один одного, щоб наші молитви були духовно зростаючими і прийняті Богом?

Щиру молитву прощення і любові нам залишив Ісус, сказавши: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять” (Лк. 23, 34). Молитва надії і довіри теж прозвучала з вуст Ісуса: “Отче, у твої руки віддаю дух мій!” (Лк.23,46).

Кожну секунду цінував св. Франциск, після того, як Господь відкрив його істинне покликання на землі. Він відкрив, що Бог є його Отцем! В той час, коли земному отцю, Петру Бернардоне, повернув одяг, освідчився, що відтоді тільки Бога буде називати Отцем. В тім Отцю міг братом називати кожного, з ким зустрічався.

Постать св. Франциска! Це людина, яка в усьому повністю довірилася Богу. Мабуть, не даремно Господь його вибрав, щоб показати нам, що не достаток керує людиною, що це не те, що їй потрібно. Для духовного зростання, для з’єднання з Богом, з вічністю ми повинні щиро довіритися Господу, не залишаючи і крихти сумніву і тоді Він поведе нас своїми протореними доріжками до вічності.

Молитва і св. Франциск! Це одне ціле. Неможливо відділити молитву від Франциска, в Франциска від молитви. З розповідей братів, ми знаємо, що під час молитви св. Франциск підіймався над землею і зависав у просторі. Це чудо бачили його послідовники і деяки з братів навіть проповзали між землею і Франциском. Ця духовна єдність, ця досконалість, ця довіра так необхідні нам. Тільки Отець, Котрий безмежно кохає, прощаючи нам гріхи, може дати стільки проявів добра, які тільки були б прийняті нашою людською натурою.

Дорогі брати і сестри, мудро використовуймо відведений нам час, бо, як сказав Апостол Павло: “… як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі” (Еф.5,15-16).

Щоб не тільки ми самі, але й люди поруч змогли духовно приготуватися і зрозуміти велике Воскресіння Господнє. Пам’ятаймо про головне – дорогоцінна кожна секунда. Ми повинні пізнавати, роздумувати про життя Ісуса, про Його боротьбу між Людиною і Богом під час 40-денного посту в пустелі. Тільки через молитву, через піст, через наші відкриті серця можливо зрозуміти цю Велику Жертву. Не витрачайте час марно в швидкоплинних розпустах і непотрібних справах “… але сповнюйтеся Духом” (Еф.5,18).

Використовуймо виділений нам час, як великий Божий Дар, щоб з розумінням, з радістю, з духовним оновленням прийти до Божого Воскресіння. “Поводьтесь, як діти світла. Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа” (Еф.5,19-20).

Господи, оздоров наші душі і тіла,

Освяти наш розум і дай мудрості в наше серце,

Щоб ми могли зрозуміти своє покликання!

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

НАРОДИВСЯ  З  ДІВИ  МАРІЇ

“Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім,

понад усіх жінок на землі. Уповання на тебе не

пропаде аж повіки в серці людей, як згадуватимуть

повіки силу Божу. Хай тобі Бог вчинить на вічне

вивищення, щоб ти зазнала благ” (Юд. 13, 18-19)

Марія в нашому житті

Всі ми шануємо Пресвяту Діву Марію. Особливо дівчатам, жінкам даємо в приклад любов, терпіння, покору Марії. Але постійно в нас не вистачає Марійного життя. Ми часто згадуємо Діву Марію в наших думках та словах, але рідко Вона з’являється в наших ділах.

Молячись Лоретанське Літаніє, ми ставимо Її високо над собою, щоб потім у тихій покорі розмірковувати про Її чесноти й достоїнства. Кожна віддана Марії душа має потребу підійти ближче до Неї, щоб стати чистішою, мудрішою, кращою.

Чим довше така душа дивиться на Марію, тим більше достоїнств знаходить в Ній і тим більше недоліків у собі. Тим дужче відчуває, що цю прірву між Нею та собою мусить якось подолати. Якщо вже не чимось іншим, то принаймні, певним рішенням і непорушною рішучістю змінити своє життя, наблизивши його як можливо більше до Марійного.

Багато людей декламують перед святою Дівою свою покору: я такий убогий, я найгірший з-поміж усіх, а при тому пальцем не поворухнуть для того, щоб стати іншими, кращими.

Більш пізнаючи та роздумуючи над життям Марії, розумієш на скільки ти далекий від цього ідеалу. Адже Марія – Мати, Помічниця, що ласкаво схиляється над нами.

Скільки гріха: гордості, зла, заздрості в наших душах. Наскільки Марія довірилась Господу, настільки ми не можемо цього зробити. Чомусь довіряємо грошам, другові, але це все тимчасове. Чому ми не можемо стати добрішими, терпеливішими один до одного? Тільки добрий вчинок, даний іншій людині, повернеться до нас добром. Тільки прощення гріхів іншої людини – повернеться до нас добром. Тільки милосердя, дане немічному, повернеться до нас добром. Як це тяжко нам зрозуміти?! Як нам тяжко довіритися, повністю довіритися, без краплі сумніву – Господеві!

Непорочна

Це перша Її риса і найбільша чеснота.

Це мусить бути першим прагненням кожного, хто бажає жити як Вона, хто прагне хоч трохи бути схожим на Неї: не грішити, назавжди звільнитися від гріха каяттям, а від його наслідків – самозреченням.

Діва Марія з’являється нам вже на початку людської історії як Жінка, Яка  переможно наступила на зміїну голову. Вона змогла встояти перед спокусами цього світу. Якщо ми через своє духовне безсилля не в змозі відмовитися від шкідливих звичок, то принаймні, повинні наполегливо працювати над собою, за свою власну духовну чистоту й без гріховність.

Благовіщення

Перша подія в житті Марії, з якою нас знайомить Євангеліє.

До Її тихого Назаретського затишку з’являється Небесний Посланець з вісткою, що Вона має стати Матір’ю очікуваного Спасителя. Мусить, отже, приблизитись найближче до Нього, бо хто ж людині ближче, ніж мати?

А це означає кінець Її замкнення, кінець Її скритого життя. Віднині Вона буде діяти. Повинна буде приймати участь у найбільшій світовій революції. Бо Той, Хто за словами Ангела буде Її Сином, стане пробуджувачем приспаної та сформалізованої совісті; буде перевертати купецькі столи торговців й кафедри вчителів, буде розбивати сім’ї, бо через Нього батько стане проти сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері.(Пор. Лк. 12,53). Там, де Він пройде, почнуть діяти. Одних услід за Ним вестиме ненависть, інших – любов.

Марія мусить стати Матір’ю Помазаника. Вона добре знала пророцтва Ісаї, тому, зваживши все і дізнавшись, як воно станеться, покірно схилить голову й каже своє: “fiat – так!”

Ось чудовий приклад охочого підкорення Божій волі. Нам, францисканцям, постійно потрібно навчатися покорі у Пресвятої Діви.

Відвідини

Діва Марія залишила після Себе літературний твір Магніфікат – пісню, хвалебний спів. Його створило  Її серце, коли після Благовіщення вперше перебувало поміж серцями кровно і духовно спорідненими. Її серце, переповнене радістю, відвідав Господь. Вуста не змогли втримати цю радість і заспівали прославлення Богові, бо від повноти серця – промовляють вуста.

Над колискою

“Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог” (Ів.1, 1).

“І Слово стало Тілом …”(Ів.1, 14)

Бог вклав Своє Слово до лона Діви, щоб з Неї народитися в людському тілі, щоб для всіх бути видимим і зрозумілим. Народжена Боголюдина має Своє Слово – ним є Євангеліє. Постійні роздуми над Євангелієм – перша передумова нашої схожості з Марією.

Між жінками

За Мойсеєвим законом, жінки певний час після пологів вважалися ритуально нечистими, і щоб могли знову з’явитися на людях, мусили пройти в храмі обряд очищення. Пресвята Діва не мала ані найменшої провини, але через обряд, покірно прилучилася до жінок.

Є люди, котрі можуть знести будь-що тільки не усвідомлення того, що вони нічим не відрізняються від інших. Вважати їх звичайними людьми – це для них найбільша образа. Кожна зверхність означає чиєсь приниження. Не такою була Діва Марія. Ніхто так не перевищував загал, ніхто так не відрізнявся від інших, як Вона, але навпаки зрікається Своєї зверхності перед людьми, скорившись принизливому закону про очищення.

Скромність і покірність, навіть при надзвичайних дарах, є рисою Марії і Марійних людей.

На паломництві

Так уже сталося, що Діва Марія, не зважаючи на всю Її старанність загубила Ісуса. Святе Письмо говорить: ”Через три дні знайшли його у храмі”. (Лк.2, 46).

Чи ми відчували таку біль, втративши Ісуса внаслідок гріха? Чи ми відчували тоді, що наше життя без Нього не має сенсу? Коли ми загубили Ісуса, то не шукаємо Його між людьми, бо ж вони так мало цікавляться Ним. Ідемо прямо в храм, до сповідальниці, там Його нам вкажуть. І йдемо до вівтаря – там Його нам подадуть в Євхаристійному Хлібі. Нехай Пресвята Діва буде для нас живим дороговказом, що треба робити, коли втратимо Ісуса.

Під час праці

Пресвята Діва живе лише Ісусом, заради Нього не покладає рук. Якщо з кимось говорить, то з Ним, якщо говорить про когось, то про Нього. Він є сенсом Її життя.

А про що думаємо ми, виконуючи щоденну роботу? З ким найчастіше розмовляємо у вільні ранкові та вечірні хвилини?  А коли виходимо поміж люди, про кого говоримо з найбільшою охотою?

Діва Марія – прекрасний зразок постійного й тісного зв’язку душі з Богом, зразок постійної молитви, зразок праці, освяченої добрим наміром.

На весіллі

Діва Марія допомагає в Кані Галілейській двояко і безпосередньо – власноручно і посередньо, тим, що просить Ісусової помочі. Помагає, отже, працею і заступництвом. Вона практично і діюче думає про потреби інших.

Справжнє щастя людини полягає у підкоренні Божому закону. Не забуваймо заклик Діви Марії: “Що лиш скаже вам, – робіть” (Ів. 2, 5).

Під хрестом

Навчаємося від Діви Марії стояти поблизу Ісуса і сміливо не зрікатися Його в злі часи. Вміти стояти під хрестом – це чеснота як Марії, так і Її дітей, з котрих першим був апостол Іван. Чому  в громадських місцях не всі християни  вітаються, славлячи Господа, чому не просять благословіння у Господа на їжу, котру споживають? Мабуть, вважають за дрібниці, але потрібно бути подібними до Пресвятої Діви Марії, Яка не боялася стати в тіні хреста, навіть тоді, коли Син Її став ціллю найвідразнішого глузування та найболючіших ран.

Нам потрібно заради Неї залишитися там, де стоїть заради нас Вона – під хрестом.

Взята на Небо

Якщо вшановувати Діву Марію тим, що у всьому слідувати за Нею, то Господь подбає і в останньому – будемо взяті на Небо. Завдяки Марії дістанемося до Ісуса. І набагато більше важитиме Її заступництво, а також повністю буде наше спасіння.

Тому, в ставленні до Діви Марії, слід рішуче позбавитися бездіяльного захоплення і перейти до наслідування, до дій. Не давай себе довго примушувати до того, від чого так дуже залежить і твоє земне щастя, і твій славний підйом увись, на небеса!

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Францисканське покликання

З чого все почалося? …З любові, прощення, довіри.

Життя вирує навкруги, але в серці немає спокою. В якусь хвилину розумієш, що робиш щось не так, що живеш не так. Стільки помилок зроблено. Але чому вони з’явилися?

І раптом збагнув, що навколо – порожнеча… І якщо так і буде, нічого не зміню, то цю порожнечу може заповнити те, що мені зовсім не потрібно.

Немає любові, не отримала її, не навчилася її віддавати.

Порожнеча…

Не вмію прощати ближнім.

Порожнеча….

Нема довіри.

Порожнеча…

Нема сенсу життя, ніхто мене не розуміє.

Порожнеча…

Життя загойдалося під ногами. Внизу – прірва…

І в ту мить, коли стоїш над прірвою, на роздоріжжі, згадуєш, що є Отець Небесний, є молитва “Отче наш…” Чому ж вона забута? Мене ж навчали молитися?! І тоді серце заплакало, щиро радіючи з того, що знайшовся порятунок.

Сповідь… Очищення від бруду… Знайшлося те, про що навіть не мріялось – розуміння, що комусь потрібен.

Святий Франциск… І цим все сказано! Духовне зростання… Господь направив мене йти Його слідами за прикладом св. Франциска.

Все повернулося! Життя чудове!

Християнська любов до ближнього.

Господь…

Прощення гріхів.

Господь…

Повна довіра Божому Милосердю.

Господь…

Все. Порожнеча заповнена!

“…справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці.” (Рм.3,22)

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Не летить за вітром жодне слово

В Біблії опис створення світу починається словами: “Спочатку було Слово…” Це підтверджує величезне значення і силу слова. Слово – величезний дар, з любов’ю даний Богом своїм дітям, – нам людям. Це неоціненне доповнення до дарів розуму і вільної волі, одна з ознак подібності до Творця. Ніяке інше створіння не мають повноцінної мови.

Як і багато інших речей, мову, у залежності від волі можна використати як і до добра так і для зла. Слово може творити і руйнувати, зцілювати і вбивати. Зі слів, але різних починаються найкращі справи і злочини. Нажаль люди не завжди замислюються над змістом і наслідками своїх слів, часто засмічують мову словами-паразитам, а то й вдаються до брутальних, вульгарних виразів.

Кожне лайливе слово не сумісне з християнською любов’ю. Брутальні слова походять від ненависті, призначення для образи, приниження і травмування ближніх. Кривдячи ближнього – свого брата, людина кривдить одночасно Бога, порушуючи заповідь любові. Крім того, в такий спосіб люди ображають Творця тим, що неналежно використовують дар мови.

Ще гірше згадування матері у будь-якій неповажній формі, особливо у лайці. Це прояв хамства і цинізму, наруга, осквернення материнства взагалі і кожної матері окремо, в тому числі Матері Божої. А чи є у кожного з нас людина дорожча матері? Чи не відрубуємо таким чином корені, які нас живлять?

Неприпустимо також легковажне згадування злого духа. В такий спосіб люди бездумно віддають шану першому ворогові Бога. Коли згадують нечистого в лайці – бажають віддати йому того, кого клянуть, забуваючи, що кожна людина створена Богом, дитя Господнє, належить Творцю. Це гірко ображає Всевишнього.

Найгірше згадування імені Божого у гніві, зневажливо. Це дике блюзнірство, святотатство. Так дехто хоче принизити Всевишнього, або скористатись Ним для помсти ближньому, не звертаючи уваги на незрівнянну відстань між Творцем всього світу і собою нікчемним. Не гоже закликати Господа до послуги для себе, тим гірше у брудних намірах. Кожен, хто проклинає, викликає кару на себе самого.

Нерідко люди засмічують свою мову вульгарними словечками бездумно, за звичкою, без злих намірів. В такий спосіб вони також показують свою духовну ницість, неповагу до інших, кривдять їх. Такі звички стелять дорогу до пекла, присипляють пильність людини, обережність, позбавляють відчуття зла, небезпеки, гріха. А це найстрашніше, коли людина йде в провалля, пастку і не бачить куди, не відчуває тривоги. Багато людей виправдовується тим, що всі лаються, знамениті теж злословили. А чого вони цим досягли?

Іноді люди пояснюють таку поведінку злістю, яка охоплює їх у певних обставинах. Але ж злість – найгірший помічник, зла мова розпалює ще більшу злість у себе і інших.

Брутальність також не може означати мужності. Мужня людина не потребує навіть зайвих слів і уникає брудних. Швидше це істерика від безпорадності людини, яка не вміє від браку любові і віри порозумітися з ближніми.

Найжахливіше, коли брутальність відходить від жінки – яка має уособлювати ніжність, чесноти, доброту, яка прагне, щоб її поважали і кохали.

Тож користуємося перш за все світлим розумом і доброю волею, щоб наша мова була приємна людям і радувала Бога.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Дні пам’яті через століття

„Прощайте, сини мої, живіть в страсі Господнім

і завжди в ньому перебувайте, бо скорбота

близько і велика спокуса прийде до вас.

Блаженні ті, що витримають до кінця”.

(„Джерела францисканства”)

Франциск з Асізі – один з найвідоміших у світі святих. Його життя – це пошук. Пошук внутрішнього миру, любові до Бога і ближнього. Всі ці скарби він знаходить в Ісусі Христі.

Третього жовтня вся францисканська родина: I Орден, II Орден і III Орден, вшановує смерть св. Франциска. В цей день 800 років тому, здійснився його перехід в вічне життя. Святий, який все своє життя присвятив праці у винограднику Господа, з радістю виконуючи найтяжчу роботу для слави Господньої і спасіння людських душ. День і ніч тяжкої праці знищили його тіло, і здавалося, привели до сумного, безплідного кінця. Що рухало вчинками св. Франциска і що давало йому надію в такому тяжкому житті, яку мету він бачить перед собою? Любов Божа була його рушійною силою, вона укріплювала його в терпіннях і веселила його серце. Надію свою Франциск покладав на Бога і мета його – Царство Боже. Але як може недосконала людина ввійти до Царства Божого? Франциск дає нам на це відповідь, що в Царство Боже нас провадить наша „сестра – тілесна смерть”. Господь, силою Своєї безмежної Любові, через Воскресіння, перетворює нашого найстрашнішого ворога – смерть, в благодать спасіння, через її холодний, безжиттєвий подих переводить нас до життя вічного. Цей перехід – Transitus, є підсумком нашого земного життя, в ньому ми повинні вбачати сенс наших скорбот і страждань, котрі в очах світу є абсурдом, а в очах Божих безцінним скарбом.

4 жовтня – день пам’яті св. Франциска з Асізі. Яким він був? До сьогоднішнього дня Франциск залишається до кінця незнаний. Скільки б не читав його повчань, все одно кожного разу знаходиш щось нове. Наскільки глибокі були його почуття, безмежна його любов! Так любити і терпіти могла тільки досконала людина, яка вся належала Господу.

Які ми, францисканці XXI століття? Чи можемо йти дорогою досконалості, щоб Христос міг жити в своїй повноті в нас. В світі маємо бути для всіх свідками любові, віри і духовної чистоти.

Нехай і в наших душах, дорогі брати і сестри, назавжди буде мир і спокій, світ і добро, нехай мир і тепло наших сердець прикрашає життя інших людей. Наслідуючи св. Франциска в його любові до Бога і творінням Божим, наслідуємо також Ісуса, Сина Божого і Спасителя світу.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Покликані  працювати  в  суспільстві

“Моєю  соціальною  реформою  є  III Орден св. Франциска.

Я абсолютно впевнений, що поширення францисканського

духу врятує світ”          ( 1891 рік Папа Лев XIII)

“Я, брат…, сестра… у благодаті з ласки Божої відновлюю обітниці Святого Хрещення та присвячую себе служінню Його Царства…” Цю обітницю привселюдно дає кожен, хто вважає, що зможе наслідувати Ісуса Христа, згідно основ, які нам залишив св. Франциск з Асізі.

Так і в наш час, багато людей вирішили піти за Христом францисканською дорогою, щоб досягнути повноти людяності та досконалої любові. Основи нашого життя розроблені в Регулі III Францисканського Ордену. Зважаючи на обставини часу, які стали іншими, а також для того, щоб врахувати пропозиції та заохочення II Ватиканського Собору, 24 червня 1978 року Папою Павлом VI затверджується нова Регула.

Регула складається з таких частин:

Вступ

Розділ I    Францисканський Орден Світських

Розділ ІІ   Засади життя

Розділ ІІІ  Життя у спільноті

Розглянемо детальніше нашу Регулу. Вона складається з “Листів до вірних” та “Повчань”: хто ми такі францисканці, як ми маємо жити і поводитись у спільноті.

Вступна частина має “Листи до вірних”

Без сумніву, що ці „Листи” призначені  не тільки для монахів, бо в них йде мова про світський суд, якому менші брати були непідсудні, а також  нагадування про обов’язок повернення чужої власності, якої монахи не мали. Але у той же час св. Франциск звертається не до всіх віруючих, а лише до тих, хто має з ним духовний зв’язок, бо він говорить про послух, який “кожен обіцяв Господу…” Тому не виключено, що Листи мають вигляд звернення до осіб перших спільнот Третього Ордену.

Слід відзначити, що в деяких рукописах “Листи до вірних” діляться на дванадцять розділів, як і Статут 1223 року.

Бажано читати їх дуже уважно, роздумуючи над кожним словом, тому що ці „Листи” писалися святим Франциском багато століть тому першим  францисканцям-мирянам. Вони  актуальні і в наш час. Лише вдумайтесь в ці слова, чи ми вміємо бути такими?: “Обручниками стаємо, коли Дух Святий з’єднує вірну душу з Господом нашим Ісусом Христом; братами стаємо для Нього – коли виконуємо волю Небесного Отця (пор. Мт.12,50). Матерями – коли носимо Його у серці та у тілі нашому (пор. І Кор. 6,20) і народжуємо Його через Божу любов та чисте і щире сумління, святі вчинки, які мають бути прикладом та світлом для інших (пор. Мт.5,16)”

Частіше перечитуйте  „Листи”, бо завжди знайдете в них францисканський дух і, можливо, зрозумієте поклик святого Франциска і свою недосконалість, яка завжди притягує нас до дрібниць життя.

За матеріалами: “Сочинения Святого Франциска Ассизского” Москва 1995г. та Регула ФОС.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Суть служіння Божому Милосердю

Довіра – підкреслює наше відношення до Бога, обіймає не тільки чесноту надії, а також чесноту живої віри, покори, витримки і жаль за гріхи. Це попросту відношення дитини, яка в кожній ситуації безмежно довіряє милосердю і всемогутності Небесного Отця.

Довіра являється основною складовою служіння Божому Милосердю, тому що без неї це служіння не існує, бо першим і фундаментальним виразом пошани Божому Милосердю є довіра. Сама по собі довіра (без практики інших форм культу) надає довіряючому благодать Божого милосердя. „Безмежних благодатей – обіцяв Господь Ісус – прагну уділити душам, які довіряють Моєму милосердю. (687) Нехай зближаються до цього моря милосердя з великою довірою: грішники отримають пробачення, а покірні отримають нагороду. Хто довіряв Моєму милосердю, то наповню його душу в годині смерті Своїм Божим миром”. (1520)

Довіра є не тільки самою суттю, душею цього служіння, але і джерелом отриманих благодатей. Благодаті Мого милосердя – говорить Господь Ісус до с. Фаустини – мають єдине джерело, а ним є довіра. І чим більше душа довіриться, тим більше отримає. Велика Мені в цьому втіха, коли душа в безмежній довірі, бо тоді в неї вливаю всі скарби Своїх благодатей. Радію з того, що бажаєте більшого, бо Моїм прагненням є давати більше і більше. (1578) Душа, яка довірилась Моєму милосердю є найщасливіша, бо Я сам про неї турбуюсь. (1273) Жодна душа, яка визнала Моє милосердя не зав’яла і не пізнала сорому. Мені дуже подобається душа, яка довірилась Моїй доброті”. (1541)

Милосердя – підкреслює наше відношення до кожної людини. Господь Ісус промовив до с. Фаустини: „Прошу (…) вчинків милосердя, які мають випливати з милосердя до Мене. Милосердя маєш надавати завжди і всюди, не можеш цього ні уникнути, ні відмовитись, ні звинуватити. Даю три способи проявлення милосердя до ближнього: перший – вчинок, другий – слово, третій – молитва. В цих трьох ступенях завірене повне милосердя і є доказом милосердя до Мене. В цей спосіб душа прославляє і віддає шану Моєму Милосердю”. (742)

Діюче милосердя до ближнього є джерелом для отримання ласк: „Якщо душа не робить вчинків милосердя в якийсь спосіб  – нагадує Господь Ісус євангелічну думку – не досягне Мого милосердя в день суду. О, якби душі могли нагромаджувати собі скарби вічні, не були б засуджені, уникаючи суду Мого милосердя”. (1517)

Господь Ісус прагне, щоб Його вірні на протязі дня виконували хоча б один вчинок милосердя. „Дивись, дочко Моя – говорив Господь Ісус до с. Фаустини – що Моє Серце є самим милосердям. З цього моря милосердя проливаються ласки на весь світ (…). Бажаю, щоб серце твоє було пристанищем Мого милосердя. Бажаю, щоб це милосердя пролилося на весь світ через твоє серце. Якщо хтось приблизиться до тебе, нехай не відійде без тієї довіри в Моє милосердя, котре так дуже прагну для душ” (1777).

За матеріалами: Санктуарій Божого Милосердя „Ісус, довіряю Тобі!” Вибрані молитви святої с. Фаустини  Видання III  Краків 1995 р.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

МАТІР  УСІХ  НАРОДІВ,  ОПІКУЙСЯ  НАМИ !

“Ти  знайшла благодать у Бога” (Лк 1,30)

Яке це щастя розуміти, що маємо в Небі Найсвятішу Матір, Яка опікується нами земними! Все в Божій волі, тому довго чекав вибраний народ коли здійсниться Авраамове благословення, благословення на Непорочне Зачаття Найблаженішої Діви Марії, Яка наступить на голову змії.

Стародавні мешканці Флоренції розпочинали новий рік не 01.01., а 25.03. – днем Благовіщення Господнього. Це є дата, яка розпочинає історію усього відкупленого людства. Непорочна Марія удостоїлася бути Матір’ю Бога-Людини, Ісуса Христа.

Молитва до Святої Діви виникла ще за часів ессенів, ще до того, як Марія стала ходити по землі, і як пізніше відмовлялася усамітненими людьми, з яких виникли монахи кармеліти, аж до сьогоднішніх днів.

Всі очікували на прихід Месії, Спасителя. Але без Божої волі нічого не відбувається. Господь ретельно пересіював всі народи, щоб з якогось одного вибрати гідну пару для народження Непорочно Зачатої Діви, яка б народила Спасителя. Тому вибрав рід ессенів, які були покутниками і дуже віруючими людьми. До них відносилися дід і бабця святої Анни – матері Пресвятої Діви Марії. Ессени мали на горі Гореб свого духовного голову, старого пророка на ім’я Архос. В печері Іллі він часто повідомляв Божі одкровення, які стосувалися приходу Месії. І коли пророкував прабатькам святої Анни одруження, то бачив, як зближається час Месії. Як довго гріхи перешкоджатимуть і затягуватимуть народження Матері Спасителя, він не знав і закликав до покаяння і умертвіння, молитви і внутрішньої пожертви. Вибрані Богом ессени для народження Ісуса – Емерун і Штолянус, Ізмерія і Еліюд, Анна і Йоаким, Марія і Йосиф. Пророки завжди віщували прародичам Анни і самій Анні дітей жіночої статі. І не дивно, що вони мали тільки дочок. Так виглядало, ніби їхнім завданням було вимолити у Бога благословення для побожних матерів, з потомства яких вийшла Пресвята Діва Марія – Мати Спасителя.

Дякуємо Тобі, Господи, що Ти вибрав рід ессенів, які змогли своїми безкровними жертвами випросити Твоє благословення на народження Спасителя.

Нарешті! У назначений Богом час зустрічаються Йоаким і Анна під Золотими воротами, в золоту годину вони отримують вдосталь Божу Ласку. Як результат, під серцем Анни через святий послух і чисту Божу любов знайшлася Дівиця. З видінь августинки з Дільмен Анни Катерини Еммеріх, які вона розповіла 8 грудня 1819 року, ми дізнаємося про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії. “Між Йоакимом і ще іншим чоловіком, можливо її батьком, стояла свята Анна. Нижче грудей Анни я побачила освітлене місце у вигляді келиха, в якому знаходилася дитина. Це дитятко схрестило руки на грудях і наклонило голівку. Я зауважила, що від нього відходило проміння в одну сторону світу”.

8 грудня 1854 року  Папа Пій ІХ проголосив як догмат віри  Непорочне Зачаття Найсвятішої Діви Марії.

І ось сталося! Восени у золоту пору року під тріумфуюче “Алілуя” хорів Ангелів, під спів псалмів і молитов Анною народилася Марія! Тремтіть легіони бісівські, покидайте землю, виходьте з людей, бо з’явилася Діва, Яка наступить на голову змії.

8 вересня започаткувалося свято Народження Пресвятої Діви Марії.

Анна і Йоаким пожертвували дочку до храму, коли Марії виповнилося 3 роки і 3 місяці. Це була велика урочистість для всієї родини. Свята дитина в убрані, котру жертвують, увійшла у храм в супроводі священиків. Не всі розуміли призначення Святої Діви, навіть священики, але хто розумів висловлювалися: “Тепер скинія входить до храму з пророчою посудиною”.

В знак вшанування цієї події Церквою встановлено свято 21 листопада – Введення у храм Пресвятої Діви Марії. Також 26 липня маємо свято Йоакима і Анни, батьків Пресвятої Діви Марії.

З видінь А. К. Еммеріх дізнаємося про життя Марії у храмі до 14 років. “Вона перебувала то в помешкані для жінок з іншими дівчатами, то на самоті в своїй кімнаті за наукою, молитвою та роботою. Вона ткала, вишивала вузькі доріжки для служби в храмі, прала скатертини і чистила посуд. Я часто бачила, як вона молилася та  розмірковувала, але ніколи не бачила, щоб вона себе бичувала, чи умертвляла. Вона на це не мала дозволу.

Діва Марія жила в постійній молитві. Мені здавалося, що її душа не була на землі, а втішалася небесним щастям. Вона постійно думала над здійсненням пророцтва і мала покірне бажання бути, хоч найостаннішою служницею Матері Спасителя”.

В 14 років Діва Марія була обручена з Йосифом. Згідно обряду, жінка після весілля могла зразу не йти у дім чоловіка, а залишатися на деякий час у домі свого батька. Марія молилася, коли раптом прекрасне світло осіяло кімнату. Архангел Гавриїл поздоровив Її як вибрану із жінок. У відповідь почув: “Я слугиня Господня, нехай станеться по слову Твоєму”.

Ця подія у житті Пресвятої Діви Марії вшановується Церквою, як Благовіщення Господнє, 25 березня.

Свята Діва була єдиною чистою квіткою людського роду, що піднялася в повноті часу. Марія очікувала народження сина. Все було невідомо, в тиші, в убогості, поруч тільки Йосиф. З видінь А.К. Еммеріх: “Вона його попросила зробити все можливе, аби гідно зустріти обіцяну Богом та в надприродній спосіб зачату дитину. Час зближувався, Йосиф і Марія стояли на колінах і молилися, повернувшись на схід. Він дивився на Марію, як Мойсей на кущ, котрий горів. О 12 годині ночі Вона перебувала в молитовному пориві. Марія піднялась з землі і я побачила підлогу під Нею. Її руки були схрещені на грудях. Світло навколо Неї поширювалось і все, навіть не живе, перебувало в радісному русі, каміння стелі, стіни, підлога печері були в цьому світлі ніби живі. І тут я більше не бачу стелі склепіння, відкрився стовп світла над Марією, аж до висоти неба.

У стовпі світла був чудесний рух слави, яка проникала і наближалась щораз виразніше у формі духовного хору. Свята Діва, ставши Божою Матір’ю,  перебуваючи в пориві, поклонялася Своєму Богові до землі, який лежав перед Нею безпомічною дитиною”. З цих пір все земне життя Святої Родини було тернистим в повній довірі Божій волі. Син Божий повинен був взяти на Себе всі гріхи людства і вмерти невинним на Хресті Спасіння. Разом із Сином на Хресній Дорозі… Витерпіти страждання до кінця, розуміти з самого Непорочного Зачаття своє призначення.

Церква вшановує 15 вересня свято Пресвятої Діви Марії Скорботної, як приклад для нас матерів, щоб могли зрозуміти своє призначення.

Пресвята Діва Марія і Спаситель Ісус у задумах Божих одне ціле зернятко, Яке нерозривно пов’язане. Це Одне Велике Серце Любові! Між Серцем Марії і Серцем Дитини від самого початку є зв’язок: прекрасна єдність Сердець. Серце Марії є першим, котре промовляло до Ісусового Серця. Перше, котре “відмовляє” Літанію до цього Серця. Ми всі єднаємося з Нею, прагнемо брати участь у прекрасній розмові цих двох Сердець.

Церковною владою встановлено 16 червня свято Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії.

Закінчилося земне життя Пресвятої Діви Марії. Її було  взято на Небо з тілом і душею! З видінь А.К.Еммеріх: “Здавалося, що з Неба опустилася світлова дорога до низу в напрямку гробу, а в ній – прекрасна постать, подібна до душі Пречистої Діви, супроводжена образом нашого Господа. З гробу піднялося тіло Марії та з’єдналося з душею, від Якої випромінювало світло. Обидві постаті піднялися до Неба”.

15 серпня увіковічена Урочистість Успіня Пресвятої Діви Марії.

Закінчилося тимчасове земне життя Пресвятої Діви Марії і під спів Ангельських хорів у славі Вона піднялася до Пресвятої Трійці для вічного життя.

Наша Опікунка, Богородиця, Порадниця, Заступниця, Найсвятіша, Найчистіша, Найулюбленіша, Любляча, Милосердна, Терпелива, Цариця світу. Вона з’являється у всіх куточках нашої планети – зцілює, благословляє, допомагає, страждає, просить про молитву, покуту, покору. Її Материнська Любов безмежна, щира. Тільки шкода, що ми, земні люди, не завжди прислухаємося до Її порад. Земні дрібниці нас поглинають, мало віримо у Добро, яке нам бажає дати Найдобріша Діва.

Ще за Римської імперії впродовж декількох століть після народження Христа жорстко переслідували та карали віруючих християн. Найбільшою мірою покарання була висилка християн за межі римської імперії. До таких теренів висилки належала Дакія (теперішня Румунія та таврійський край з центром в Херсонесі – теперішнє місто Севастополь). Саме тут мученическою смертю в 101 році загинув святий Климентій, третій намісник Христа на землі. Таким чином, християнство розповсюджувалося з Візантії на Балканський півострів та на північ і на схід від Константинополя, на Україну і Кавказ, зокрема на Кримський півострів. Усі ікони Матері Божої, що опинилися на Україні – Чудотворні, були візантійського походження, візантійської школи іконопису, засновником, учителем та іконописцем яких був Євангеліст Лука. Тому у 882 році до Белза привезли образ Матері Божої з Візантії.

Від 12 століття люди молилися на Вервиці. За переказом, сама Божа Матір з’явилася св. Домініку (1170-1221) і навчила його молитві Розарію. Вже у XIV ст. Розарій був широко розповсюдженим в католицькому світі. Папа Григорій ХІІІ визнав небесне походження цієї молитви, а Папа Климентій ХІ запровадив свято Пресвятої Діви Марії – Цариці Розарію 7 жовтня. Папа Пій ІХ назвав Розарій “Малим Євангелієм”, Папа Лев ХІІІ бачив в Розарію саму надійну зброю проти бід і небезпек свого часу.

В 1858 р. у Франції, біля м. Люрд, об’явилася Непорочна Діва Марія, тримаючи в руках Розарій, слухаючи як молиться Бернардетта Субіру. Сказала їй: “Йди до священиків і скажи, щоб збудували на цьому місці каплицю, бо я хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Не переставай молитися і кажи іншим, щоб вони молилися. Піди і напийся з джерела та окропи себе водою з нього…” величаву базиліку Розер та кілька церков збудовано у Люрді. Чудодійне джерело зцілює всі народи.

В 1572 році біля берегів Португалії піднялася буря, яка розбила багато кораблів. На одному із них був молодий португалець Педро Мензі. Він надів на шию посвячений Розарій і молився Пресвятій Діві Марії, щоб спасла. Залишився жити тільки Педро, прийшовши в себе на березі. Він поцілував Розарій і поспішив у Церкву подякувати Богу. Єпископ, вивчивши цей випадок, установив, що Господь сотворив чудо.

З’явившись в 1917 році у Фатімі, Пресвята Діва Марія назвала Себе Царицею Розарію і наполегливо просила молитися на Вервиці, обов’язок покаяння, зміни способу життя і віддалення від гріха, гріха проти святої чистоти. Базиліка у Фатімі має  велике значення для народу. Сюди приїздять паломники з усього світу. Тут люди отримують благодаті Божі, уздоровлення з хвороб в чудесний спосіб.

13 травня ми відзначаємо свято Пресвятої Діви Марії з Фатіми.

Пресвята Діва Марія не залишає нас ніколи і коли ходила земними стежками, і коли зараз у славі в Небесному Царстві. Вона з’явилася для того, щоб бути Матір’ю усіх людей, Царицею світу. Літургійне свято Пресвятої Діви Марії відзначаємо 22 серпня.

З’явлення у Меджугор’ї розпочалося 24 серпня 1981 року. Марія об’явилася дітям. Вона звертається з проханням більше молитися, поститися, любити по-братерські один одного, пробачати провини, молитися Вервичку, організовувати молитовні групи. Особливе звернення до молоді – не грішити, щоденно навертатися до Бога.

Маємо об’явлення по всій планеті: Південна Африка, Англія, Бельгія, Бразилія, Бурунді, Китай, Коста Ріка, Еквадор, Філіпіни, Франція, Гаїті, Іспанія, Індія, Ірландія, Югославія, Лібан, Камерун, Литва, Мальта, Мексика, Нігерія, Панама, Перу, Польша, Пуетро Ріці, Швейцарія, США, Венгрія, В’єтнам, Італія, Заїр, Росія, Україна.

Також маємо Плачучи Фігурки Діви Марії. Так, у Японії в м. Асета Агніс Сасадава Катеуно побачила над Фігуркою Марії 12 червня 1973 року таємниче світло, а 5 липня Фігурка виділяла кров, піт, від 29 вересня запах лілії, рози, а в кінці полилися сльози: 101 раз від 04 січня 1975 р. до 15 вересня 1981 р. В Кореї в м. Наю побачили в домі Юлії Кім і Юлії Юн Плачучу Фігурку Діви Марії з 29 червня 1985 р. Спочатку плакала звичними сльозами, а 19,20 і 21 жовтня 1986 р. – кривавими, 25 жовтня змішаними – кривавими і звичними.

Пресвята Діво Маріє, Найсвятіша Чистота, скільки страждань ми Тобі завдаємо? Пробач нас грішних. Ти завжди попереджаєш про небезпеку, про те, що наші гріхи приведуть до катастрофи. Необхідно молитися, чинити покуту в єдності з Ісусом Христом і Його Святою Матінкою, щоб допомогти в навернені світу.

Мало зараз людей, які посвячують себе монашому життю, щоб покутувати, поститися, молитися у чистоті серця, проповідувати Слово Боже і жити згідно Євангеліє. Наше земне життя все більше затягує у кругообіг марнотрацтва, розпусти, лихослів’я, злочинності, родини розпадаються, нема подружньої довіри, діти виростають у злі без батьківської любові. Жінки не хочуть і слухати про своє материнське покликання, суспільство виховує їх інакше, а чоловіки не знають як забезпечити сім’ю, бо всі живемо не по Божим Заповідям.

Через Пресвяту Діву Марію людині знову відкрилася глибина Божої Любові. Відкрилася дорога в Небо, спілкування з небожителями, зі святими Ангелами. Стало можливим для людини усе, що благословив Господь, приготував і подарував людині для її користі і спасіння. Відкривається Небо, і Престол Херувимський, і Пресвята Діва; Церква на землі стає частиною Неба, де ми зустрічаємося з Богом і сповнюємося Духом Святим.

Пресвята Матінко Милосердя, випроси Божого Милосердя для тих, хто намагається жити у покорі, покуті, згідно з Євангеліє і для тих, хто Тебе ще не визнає, щоб вони пізнали Твою опіку і милосердя. Царице Усіх Народів, опікуйся нами!

Господи, Ісусе Христе, Сину Отця,

зішли нині Духа Твого на землю.

Нехай живе Дух Святий

у серцях усіх народів,

щоб оберігати нас від загибелі,

біди і війни.

Нехай Мати Усіх Народів,

Яка є  Марією,

буде нашою Заступницею. Амінь.

Використана література: книга Анни Катерини Еммеріх “Життя Пресвятої Діви Марії”; Проповідь отців Францисканців Томислава Влашича і Славю Барбарича “Відкрийте свої серця Марії –Цариці світу”; Д-р Л. Гонзата да Фожена “Фатіма. Марія звертається до світу”; Регі Лауренті “Об’явлення Пресвятої Діви Марії”; журнал “Діти Непорочної” №2, 2002 р.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Паломництво до Святої Землі

“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я

заспокою вас… бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий.”     (Мф 11,28;30)

Все у житті людини відбувається вчасно. Я тільки могла мріяти про поїздку до Святої Землі, але не знала, що у Божому плані мені відведено аж сім днів паломництва. Наша група складалася з 54 чоловік віруючих християн різного віку: молодшій – 12 років, старшій – 70. Яке щастя спілкуватися з людьми, які тебе розуміють, що всі, з’єднані Святим Духом, їдуть на зустріч з Ісусом.

Всі католицькі храми на Святій Землі заснували францисканці (починаючи з 1309 року). З часом, коли не було чим платити за землю, францисканці мусили віддавати святині. Тоді мусульмани продавали їх тим, хто давав більше грошей. Таким чином у францисканських церквах зараз господарі араби, вірмени, греки,  євреї, тобто мусульмани, православні та іудеї. Великою радістю було і те, що з нами їхав священик-францисканець з Ордену Братів Менших, отець Йосип Павлюк. Своїми проповідями, які ми чули всі сім днів на Божих Службах у різних францисканських храмах, отець наближав нас до францисканської досконалості, до Божої мудрості. Служби Божі проходили в наступних місцевостях:  Назарет – Дім паломників отців-францисканців з Італії; Церква Преображення Господнього на горі Фавор;  Єрихон – гора Спокус Господніх;  Єрусалим –  Оливна гора Гефсиманський Сад – церква Всіх Народів; у Вифлеємі церква Різдва Христового; в Єрусалимі – церква Тайної Вечері,  церква Воскресіння на Голгофі на місці де прибивали Ісуса до Хреста.

Минуло багато століть з того часу, коли Ісус ходив по землі, але всі місця, які Він проходив, де молився, проповідував, зберігаються в належному стані, навіть удосконалюють їх для зручності туристів. Дивує те, що на камінні ростуть кущі, розквітають квіти, навіть дерева приносять плоди. Це прекрасний Райський Сад. Паломництво проходило слідами Ісуса, починаючи від того місця, де відбулося Благовіщення, і закінчуючи місцем Воскресіння.

15 серпня 2008 р. – в свято Успіня Пресвятої Діви Марії – приїхали в місто Назарет, де проживала Свята Родина. Вразила своєю величчю церква Благовіщення, церква св. Йосипа. Відвідали синагогу, де Ісус прочитав з Євангелія слова про прихід Месії і сказав, що це Він, а Йому не повірили і вигнали з Назарету. Заїхали до Кани Галилейської. На місці, де Ісус перетворив воду на вино, стоїть чудова церква, а в погрібах зберігаються сосуди, з яких черпали вино, й навіть погреба збережені у первинному вигляді. Цього ж дня заїхали у м. Хайфа, що на горі Кармель, де збудована велична церква Пресвятої Діви Марії Скапулярної і цвіте дивовижний сад.

16 серпня в Назареті відбулася процесія зі свічками, під час якої молилися Розарій. Для того, щоб на кожній мові помолитися, представники різних національностей молилися п’ять “Радуйся, Маріє…”  різними мовами; також на Святій Землі линула до Бога молитва  українською мовою. Ця процесія запам’ятається на все життя. Поруч йшли люди різних національностей, і ніхто нікому не заважав, кожен молився своєю мовою, але ця молитва була спільною, зрозумілою і линула до Бога. Процесія проходила вулицями Назарету, до місця Благовіщення Господнього, й хор чудовими голосами співав осанну Богу. В кінці кожен поцілував образ Благовіщення Господнього.

Коли на Святій Землі проходиш слідами Ісуса, то розумієш, наскільки слабка наша віра. Бачиш всі місця, пов’язані з Ісусом, з Його земним життям і життям Святої Родини – це все існує, це правда, в це необхідно вірити і проповідувати Царство Боже, і не відвертатися від віри в Бога, бо сатана багато робить, щоб відвернути нашу увагу від Царства Божого.

Після Благовіщення Марія пішла до своєї родички Єлизавети. Поїхали і ми в Ен Карем, де в 1764 р. францисканці побудували церкву Зустрічі Єлизавети з Марією. Тільки на цій землі розумієш ті відстані, які необхідно було пройти і Марії, і Йосипу, і Ісусу по камінню, по піску. В Ен Каремі також завітали до церкви Іоана Хрестителя та Успіня Пресвятої Діви Марії.

Вифлеєм –  місце народження Ісуса. Поле пастирів, де явився ангел, щоб сповістити Добру Новину. Тут височить чудова церква Різдва Христового. Ми співали колядки, а серцями поринали в той час, коли приходили пастухи до ясел. Дивне відчуття з’являється, коли доторкаєшся до святині, до Зірочки, яка символізує у Вифлеємі місце народження Спасителя. Свята Родина мусила втікати від переслідування. І цей момент увіковічили. У гроті, де сховалася Марія, щоб покормити Немовля, впали додолу краплі молока, тому на цьому місці з’явився чудотворний порошок. Його розбавляють водою і п’ють, коли молоді матері кормлять немовлят. На цьому місці збудували Молочний Грот.

Річка Йордан невеличка, але набула слави тим, що це місце хрещення Ісуса. У білих довгих сорочках бажаючі занурювалися у річку, а о. Йосип над кожним молився,  підтверджуючи цим  хрещення.

“Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю”(Лк 4, 1) на сорок днів. Були і ми там. Зараз це Гора Спокус у Єрихоні. Коли піднімаєшся на цю гору під палючим сонцем, коли з тебе тече піт і хочеться пити, згадуєш Ісуса, Його спокуси. Йому було ще тяжче підніматися, бо не було доріжок, сходинок, підйомника, автобусу. І ці спокуси тривали сорок днів, а для нас – півдня.

Із Святого Письма знаємо, що міста Содом та Гоморру Бог розпорядився знищити за недостойну поведінку його мешканців. Тому на цьому місці виникло Мертве море. Зануритися в ці води не можна, бо вони дуже їдкі, і це якби є свідченням їдкості гріха. А з Мертвого моря витікає річка Йордан, яка очищає з гріхів.

На горі Фавор  завжди збирався народ, щоб послухати  проповіді Ісуса. І ми поїхали на цю гору, де розташовані церква Величі Петра, церква Розмноження Хлібів, з якої добре видно Галилейське море. По цьому морю Ісус ішов, і учень Його теж хотів пройти, але віра у нього була слабка. Господь заповідав нам вісім блаженств: “Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні Ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради.”(Мф 5, 3-11). На пам’ять про цю подію збудована церква Восьми Блаженств у формі восьмикутника.

Скільки б разів не перечитувала Євангелія від Матфея, Марка, Луки та Іоана, завжди  знаходжу щось необхідне для себе. А після паломництва Євангеліє для мене – це вічна книга життя, бо все, про що тут написано: притчи, повчання Ісуса, опис Його страждань, молитов – це все дійсність, яку ми зараз переживаємо. Молитві Господній нас навчив Ісус. Це описав євангеліст Лука в 11 розділі. На Оливній горі височить церква Отче Наш. Цю чудову молитву, звернену до Бога, викарбовано на табличках на всіх мовах світу, і розташовані ці таблички по всьому периметру церкви.

Ми завжди просимо Бога про своє здоров’я: оздорови нашу душу і тіло, але Господь може навіть воскресити, як померлого Лазаря. Ніхто не мав надію на його воскресіння, бо був “уже чотири дні у гробі” (Ін 11, 17). Але Ісус відповідає: “Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.” (Ін 11, 25). У Витанії ми завітали до церкви Воскресіння Лазаря. Але  місце, де був гріб Лазаря, знаходиться на мусульманській стороні, тому побачити його не змогли, бо територія загороджена височезною стіною і вхід закладено камінням.

Ми всі прагнемо досконалості, але цього можна досягнути, коли зрозуміємо Божі таємниці, а  це нам майже недоступно, бо думаємо “… не про те, що Боже, а  що людське.” (Мк 8, 33). Так і Ісус прагнув удосконалити своїх апостолів: “Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.” (Мк 8, 38). Гора Фавор – місце Преображення Господнього. Дякуємо францисканцям, що з  любов’ю побудували церкву Преображення Господнього. Над вівтарем вікно з вітражу, в яке завжди заглядає сонце. В сонячному сяйві, на вівтарі, Ісус преображається для всіх: “Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!” (Мк 9, 7). І тут розумієш, що необхідно змінити свої погляди на життя, на відносини з іншими людьми, а для цього необхідно частіше читати Євангеліє і намагатися жити за Євангелієм, як жив св. Франциск.

За Своє коротке земне життя Ісус прагнув навчити людський рід жити в Божому мирі. Де б Він не ходив,  всі дороги вели до Єрусалиму, до кінця земного життя. “І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру!”  (Лк 19, 41-42). Були і ми на місці плачу Ісуса, але це вже не просто гора, а розбудоване нове місто Єрусалим. В пам’ять про цю подію збудована церква, і з цього місця дуже добре видно все старе місто Єрусалим, яке огороджено високим кам’яним забором. Брама, якою входив Ісус, замурована, бо тут територія мусульман і поруч стоїть мечеть. У мусульман зараз 5000-й рік, і вони до цієї пори бояться приходу Месії, ще очікують Його прихід. Не вірять в Ісуса як в Месію, тому браму замурували, а раптом Він дійсно прийде і цією ж самою брамою!?

З історії. Старе місто Єрусалим не змінилося з XVI століття і  має такий же вигляд  зараз. Увійти  у місто можна наступними воротами: Яффськими, Новими (християнська частина міста), Дамаськими, Царя Ірода, св. Стефана, Мусорними, Сионськими.

У Єрусалимі, “…ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували, кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників.” (Лк 19, 45-46).  Від  цього храму залишилася тільки Стіна плачу. Скільки б євреї не намагалися його збудувати, все одно руйнується. Люди свої прохання записують на аркуші паперу і залишають їх у щелинах між камінням, вірячи, що вони будуть вислухані Богом.

Настав для Ісуса час Тайної Вечері, де Він встановив Євхаристію і Таїнство священства. Але також, як і апостоли, ми цієї Таємниці до кінця не усвідомлюємо. Неподалік від дому, де відбулася Тайна Вечеря, стоїть церква Тайної Вечері. Після цього Ісус пішов на Оливну Гору молитися. Та частина Гефсиманського Саду, де Ісус молився, збережена в первинному вигляді. Там стоять 2000- річні оливи, а камінь, на якому Ісус молився, знаходиться поруч – біля вівтаря, в центрі церкви Всіх Народів. Необхідно подякувати францисканцям, що вони подбали про збереження пам’яток, пов’язаних з Ісусом, про збереження християнської віри в іудейсько-мусульманській країні. Все дбайливо огороджено, і на цих місцях побудовані церкви, щоб стіни церков захищали пам’ятки від руйнування.

Від церкви Всіх Народів розпочалася Хресна Дорога. Вирушили до Єрусалиму через браму св. Стефана. Передати словами свої відчуття неможливо. Вузенькі вулички, з обох боків торгові лавки, їздять машини, ходять люди, місто живе своїм життям, і цими вулицями йшов змучений, побитий, з хрестом на спині Ісус,  засуджений на смерть. Молитви біля кожного стояння і між стояннями ми промовляли вголос, тому деяким було дивно, що у іудейсько-мусульманській країні не боїмося проповідувати християнство. Прийшли на Голгофу, де височить церква Воскресіння. Своїми стінами церква оберігає місце смерті Ісуса. Церква розділена на чотири частини: сірійську, вірменську, грецьку, францисканську. Францисканці у цій церкві живуть постійно. Вони її відкривають і закривають. На францисканській стороні церкви зберігається частина колони, біля якої бичували Ісуса. Гріб Ісуса також розділений на чотири частини, і кожна частина закріплена за конкретною конфесією. Не вистачає слів, щоб описати всі свої відчуття. Сам факт, що я на Святій Землі, ходжу там, де ходив Ісус, бачу всі святі місця, доторкаюся до них, почуваю, що я дійсно грішна, що Ісус кожен день і в наш час проходить Свою хресну дорогу за наше маловірство, мене приголомшує. Місце Вознесіння Христа знаходиться на мусульманському боці, тому нас пустили тільки доторкнутися до святого каменя.

У місті Яффа збудована церква Петра на згадку, що Петро, з Божої волі, проповідував християнство поганам. “Пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій.”  (Діян 11, 13-14).

Нашу духовність в паломництві зміцнювало Святе Письмо, бо у кожній церкві або пам’ятному місці ми читали слова з Євангелія. Почувши Бога, відкрий своє серце!

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Невинні   Немовлята

“Із уст дітей і немовлят вчинив єси хвалу

перед ворогами Твоїми,, щоб знищити

ворога і месника.” ( Пс 8, 3)

28 грудня згадуємо святих Немовлят Мучеників, які невинно були вбиті за наказом царя Ірода. Віддання почестей св. Немовлятам розпочинається з ІІ століття. Вже св. Іреней (+ 202) і св. Ципріан (+ 258) згадували про них. На їх честь збудовані святині. Також в іконографії, в різьбі ми можемо споглядати пам’ятки цієї події. В Падуї, в базиліці св. Юстина, а також в катедрі в Пармі маємо їх реліквії. Вони є здобутком давнини, культу Немовлят. Папа св. Пій V підніс це свято до рангу ІІ класу з октавою. Свято Немовлят існує в костелах Греції, Сирії і в Єрусалимі.

Людський розум ще може зрозуміти святих мучеників, які свідомо жертвували собою заради ідеї, за віру. Але як зрозуміти заради примхи владної структури вбивство зовсім маленької людини, яка ще не усвідомлює, що має робити у цьому невідомому їй світі, яка не може захистити себе.

Цю подію нам описує апостол Матфей у 2 главі святого благовістування. На момент народження Ісуса в Юдеї царював Ірод, який дізнався від волхвів зі Сходу, що зійшла Зірка Месії, і що Він має народитися в його країні. Тоді цар зібрав первосвящеників та книжників, які підтвердили: “У Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком: і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе  народ Мій, Ізраїля.” Цар Ірод попросив волхвів після поклону повернутися до нього та сповістити місце народження Дитини. Але Бог оберігає своє Дитятко і висилає Ангела, який направляє волхвів іншою дорогою додому. Розлючений Ірод, не знаючи дати народження та місця проживання Святого Сімейства, боячись, що не будуть поклонятися йому, а буде інший цар, видає наказ про смерть всіх народжених хлопчиків віком до двох років у Вифлеємі. “…ангел Господній уві сні з’явився  Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його.”

Заздрісний Ірод був впевнений, що цим вчинком досягне своєї мети – усунення Месії – бо метою вбивства були не діти, а Ісус Христос. Не вбачаючи у своєму вчинкові гріха, бо прославився як тиран, Ірод заспокоївся вдовольняючи свою гординю тим, що він єдиний юдейський цар. “Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.”

Святі Немовлята є первістками справи спасіння, започаткованої приходом Христа на землю. Віддаючи життя за Ісуса, вони отримали хрещення кров’ю і заслужили в Бога подвійний вінець: непорочності та мучеництва.

Молитва

Боже, сьогодні Святі Немовлята, мученики, звістили Твою славу не словами, а смертю; вчини, щоб ми всім своїм життям сповідували віру в Тебе, яку проголошуємо устами. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на вікі вічні. Амінь.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

ПІСТ  І   ФРАНЦИСК

Попільною Середою розпочинається Великий Піст

Про цю подію в житті християн ми знаємо з Євангелія, коли Дух Святий вивів Ісуса в пустелю, де “…постився сорок днів і сорок ночей…”(Мф 4,2).   Також з Книги Життя нам відомо, як Ісус відповів на питання про піст. “Вони ж сказали Йому: чому учні Іоанові часто постять і моляться, також і фарисейські, а Твої їдять і п’ють? Він же сказав: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених? Але прийдуть дні, коли забраний буде від них жених, і тоді поститимуть у ті дні.” (Лк 5, 33-35). Так заповідав нам Ісус дні посту.

Про те, яким повинен бути францисканець, святий Франциск написав в Уставі, який був затверджений буллою у 1223 р., також в ньому подані відповіді на питання про піст та молитву. Про це ми читаємо у ІІІ розділі “Про піст та молитву і як брати повинні йти через світ”: “І нехай постять від свята Всіх Святих аж до Різдва Господнього. Святий Великий Піст, натомість, що розпочинається від Епіфанії і триває безперервно сорок днів, той, що Господь освятив своїм святим постом (Мф 4,2), ті, що добровільно поститимуть, нехай будуть благословенні Господом, а ті, що не бажають, нехай не будуть зобов’язані. Але інший, аж до Воскресіння Господнього, нехай постять. В інші періоди не зобов’язані поститись, як тільки у п’ятницю. Але у випадку очевидної необхідності брати не зобов’язані до тілесного посту.” (пер. бр.Патрика).

Святий Франциск вимагав від братів суворого життя покутника, але не такої суворості, що не привдягає нутро милосердям (Кол 3,12) і не приправлена сіллю розсудливості (Дан 13,52). Про це ми дізнаємося від літописців св. Франциска: св. Бонавентури і Томи з Челяно. У своїх життєописах вони розповіли, що один брат, з причини надміру постувань, не міг заснути, змучений голодом. Тоді святий поклав перед ним їжу і, почавши їсти першим,  щоб позбавити брата сорому, запросив і його. Зранку, зібравши братів  стосовно  того, що сталося цієї ночі, додав це розсудливе застереження: “Найдорожчі, знайте, що те, що я зробив з’ївши,  було вчинено не з пристрасті, але з належної уваги та тому, що це мені було велено братерською любов’ю. Не їжа, а любов нехай вам буде за приклад,  тому що перша задовольняє горло, а друга – дух”.

І для світських осіб був написаний Устав, який затверджений буллою Supra montem Папи Миколая VI 18 серпня 1289 р. І в ньому теж є розділ про піст. В розділі V “Про утримання та піст” йдеться: “Всі нехай утримуються від споживання м’яса в понеділок, середу, п’ятницю і суботу, хіба що якийсь привід немочі чи слабості не радить вчинити інакше. Три дні можна дозволити м’ясні страви тим, що ослабли із-за пускання крові, і не треба відмовляти тим, хто подорожує. Також нехай буде законно всім споживати, коли припадає якась важлива урочистість, в яку, згідно зі стародавнім звичаєм, й інші християни мають звичай споживати м’ясні страви. В інші дні, на які не припадає піст, можна дозволити яйця та сир. Однак, коли знаходяться в помешканнях конвенту, можуть разом з іншими братами  за законом споживати те, що їм подадуть. І нехай будуть задоволені обідом та вечерею, поза винятком слабких, подорожуючих та хворих. Здорові нехай вживають стримано їжу та напої, бо каже Євангеліє: “Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом…” (Лк 21,34). Не сідайте за обід чи за вечерю, не відмовивши спочатку молитву Господню, яку треба повторити після кожного споживання їжі разом з Deo gratias; якщо забудете, то відмовте три рази Отче наш. Нехай дотримуються посту кожної п’ятниці року, якщо не виправдані з приводу немочі чи іншої законної причини, крім п’ятниці, в яку святкується Різдво Господнє. Але від свята Всіх Святих до Пасхи поститимуть в середу та п’ятницю. Дотримуватимуться також інших постів, установлених Церквою або назначених публічно з будь-якого особливого приводу Ординаріями. В піст святого Мартина, аж до дня Різдва Господнього, та від неділі П’ятидесятниці до Пасхи нехай намагаються поститись кожного дня, за винятком неділь, якщо не радить інакше неміч чи якась інша необхідність.

Сестри в стані вагітності можуть, якщо бажають, утримуватись від будь-яких тілесних вправ, але не від молитов, аж до дня їхнього очищення.

Ті, хто працює, із-за втоми, яку приносить праця, від свята Воскресіння Господнього до свята блаженного Франциска можуть законно споживати їжу три рази на день, коли працюють. І коли їм випаде працювати у інших, то їм можна в будь-який день законно споживати приготовану їжу, якщо це не п’ятниця чи інший день, в який,  загалом, дотримуються посту, встановленого Церквою.” (Цей Устав не є обов’язковим в даний час, але являється важливим історичним документом, щоб простежити розвиток Ордену Світських) (пер.бр.Патрика).

Святий Франциск, наш покровитель, є засновником трьох покутних Орденів: Першого – чоловічого, Другого – жіночого, Третього – світських осіб. Своїм покутним життям і умертвінням забаганок плоті дає приклад до духовної досконалості і наближення до Царства Божого.

За виданням: Истоки францисканства.-  М.: Духовная библиотека, 1996.

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир

Спогад блаженної смерті св. Франциска

“Солодко чути, як глибоко в серці

Зараз спокійно родиться любов…”

(Канцоне)

Транзітус… Яке знайоме і рідне слово для кожного францисканця. Одне слово, а таке глибоке значення – Перехід св. Франциска до вічного життя, який перетворив цей Перехід в Літургію, подібну до смерті Господа Ісуса Христа.

Заклик св. Франциска: “Жити згідно Євангелія, прославляти Господа в усіх Його творіннях, своїм життям убогим, в покорі, вірним образу Ісуса Христа” живе вже 800 років. І всі покоління мають покликаних мирян, які своїм життям, на місцях праці, в сім’ях свідчать про життя, згідно з Євангелієм, наслідуючи св. Франциска.

Як нас навчає Катехізис Католицької Церкви: “Евангельские советы в их многообразии предложены каждому ученику Христа. Совершенство любви, к которой призваны все верующие, означает для тех, кто свободно принимает призыв к посвящению жизни Богу, что они обязуются хранить целомудрие Царства Божия, жить в бедности и послушании. Жизнь “посвящённую Богу”, характеризует исполнение этих советов в устойчивом состоянии жизни, признанном Церковью”. (стр. 228).

Не всі можуть приходити на зібрання спільноти, коли за станом здоров’я, хворобою, але серце радіє, бо бачить всіх, хто прийшов, кого привели родичі на Транзітусі. А ще вдвічі радіє, бо бачить шанувальників св. Франциска, молодь, які цікавляться спільнотою св. Франциска. І так хочеться всіх обійняти і передати цю безмежну Божу Любов.

Великі благодаті нам дав Господь для розпізнання правди віри. Цей вогник Божої Любові, який горить в наших серцях нам необхідно доносити до кожної людини. А як це тяжко зробити, щоб тебе зрозуміли далекі від Божої віри люди, які вірять в дзвін монет і шелест купюр, а не у вічну Божу Любов.

Ламання хліба, ділення хлібом, потиск руки – це безмежна всепробачаюча любов Господа до людей, яку Він встановив на Останній Вечері. Так і св. Франциск поламав хліб і дав кожному брату на знак своєї ніжної любові. “Сия есть заповедь Моя: да любите друг друга, как Я возлюбил вас, да любите друг друга”. (пісня). Ще багато нам потрібно удосконалюватися, щоб зрозуміти цю істину Любові.

Подібно до Ісуса, Який на хресті взивав до Бога Отця: “Отче, у Твої руки віддаю дух мій”. (Лк. 23,44), св. Франциск в останні миті земного життя рецитував Псалом 142: “Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся”. Із глибини серця Франциска звучали чудові слова на прославу Божого творіння, які записані у безсмертний Гімн Сонцю. Святий говорив: “Будь прославлений, мій Господь, за нашу сестру Смерть тілесну, якої жодна жива людина не може уникнути. Біда тим, котрі помирають в смертельних гріхах! Блаженні ті, котрих знайде в Твоїй святій волі, бо друга смерть не зробить їм зла”.

Молитовна тиша, під час якої францисканська родина з вознесеними руками взиває “Отче наш…”, “Радуйся, Маріє…”, “Слава Отцю…” 5 разів, на згадку смерті св. Франциска. У ці хвилини наближаєшся до правди віри, але як її збагнути розумом!!!

На закінчення загальна молитва, звернена до св. Франциска, промовляється кожним. Не тільки на Транзітусі, але й кожного дня в пам’яті і на вустах ці слова “Не залишай нас, отче Франциску… Дивовижний цей дар – любов Твоя… Навчи нас нести всім людям цей скарб… ”

Підготувала  Людмила Данилко ФОС, Житомир


ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)