о. Мартиніан Войцєх Дажицький – священик
Відновителя Ордену Братів Менших в Україіні
| Автобіографія, написана Мартиніаном Дажицьким.Стиль і орфографія оригінала. Я, отець Мартинян Дажицький, народився у 1918 році в Ягелі Львівського воєводства. Після початкової школи я продовжив своє навчання в Колегіумі Серафіцькому Отців Бернардинів, що у місті Радечніца. Згодом моє навчання продовжилось у Львівській духовній семінарії при бернардинському монастирі. Почалася війна.У 1943 році я приїхав на працю до Житомирської області. І обслуговував у той час 5 районів, у тому числі Київську область та Одесу. Мав їхати працювати до Харкова, але тут мене заарештував КДБ. Я просидів під слідством 5 місяців у тюрмі, яка знаходилась у Житомирі. Потім відбувся суд, на якому мені був винесений вирок – 8 років позбавлення волі.26 жовтня 1946 року, під конвоєм я вирушив на переселення в бухту Находку. Важко передати словами ту атмосферу, в яку я потрапив, розповісти про нелюдські умови життя. Ми жили в бараках, які були розраховані на 120 чоловік, а нас там знаходилось – 840.16 травня 1947 року я відплив до Магадану. Прибув на Колиму, де працював на золотому приіску. Запам’яталися на все життя сильні морози, які перевищували мінус 60°. В таких умовах я возив тачки з грузом. Через важку працю та незбагненний для нас, слов’ян, мороз, я важко захворів І вже не думав, що колись побачу сонце. Але допомогли добрі люди: лікарі – чоловік та дружина, які знали, що я ксьондз. Вони мене виходили та забрали до свого дому працювати. В день своїх монаших іменин 2 липня 1952 року був звільнений з табору, де пробув 6 років.Повернувся до України, тому що було моєю мрією нести слово Боже такому загубленому та знедоленому народу, від якого намагалися забрати найсвятіше – віру в Господа.Важко тут прийшлося, тому що не дозволяли мені душпастирську діяльність. Але згодом прибув до Мурафи, де обслуговував 5 костьолів, які знаходились на далеких відстанях. Також служив святу Месу по домівках, сповідував хворих, навчав дітей релігії. Бували в моєму житті такі часи, коли я був прикутий тяжким недугом до ліжка І сповідував прихожан лежачи. Комуністична влада дала мені право уділяти таїнство покаяння тільки двом особам, але їх було у десятки разів більше.Останній переїзд відбувся у 1957 році, коли я приїхав до Городківки Вінницької області. Завдяки великій любові до Господа нашого Ісуса Христа я не відчував самотності, хоч залишився одиноким як брат-францисканець. Навкруги на всій українській землі, не було жодного, хто наслідував би Отця нашого Франциска. Але згодом, через десятиліття, молодь, яка з раннього дитинства перебувала під моєю духовною опікою, потягнулася до невимовного духовного життя.І в даний час в Україні створена Провінція святого Архангела Михаїла, яка налічує, дякуючи Богу, 75 братів францисканців. А я і до сьогодні працюю в Городківці. І моє сумління спокійне, адже я виконав волю Господа нашого, посіявши маленьке францисканське зерно. І плекаю надію, що в майбутньому Україна матиме гарний врожай квітів Святого Франциска. |
| Бр. Мартиніана Войцєха Дажицького було засуджено за ст.54-10 ц.2 КК УРСР на 8 років позбавлення волі з висланням на 5 років з території Житомирської області після відбуття покарання за проведення антирадянської агітації. Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР від 11 березня 1990 року судові рішення відносно Дажицького В.Я. скасовано, а кримінальну справу переведенням закрито на підставі п.2 ст.6, КІМ УРСР за відсутністю складу злочину. Дажицького В.Я по даній справі реабілітовано. |
| Схематизм Провінції Св. Архангела Михаїла OFM, Житомир 2006, 23-24 |
ІСТОРІЯ ЖИТТЯ